Розділ «Книга I Кабір»

Тьху, пропади! Виявляється, я в запалі імена Повитух переплутав. Хотів Муніра згадати, а мені на клинок Масуд підкрутився!

Навіть у темряві я бачу – ні, радше відчуваю – як вони переглядаються. Звичайно! По-перше, якщо дурень Єдиноріг такими іменами розкидається, то він їх напевно знає. Питання – звідки? Припустити, що від Придатків – оце вже ні; Дзютте, звичайно, теж дурень, але ж не божевільний. І, може, я з певним наміром Масуда, Повитуху Тьмяних пом’янув? Мало чого…

– Гаразд, – нарешті зважується Дитячий Учитель, – правда, то й правда. Від Кабіра до Мейланя скільки днів шляху?

А він у Мейлань зібрався? Родичів моїх провідати?

– Тижнів зо три, – відповідаю, – трішки більше. Це якщо коней не жаліти. А якщо з караваном, не поспішаючи, – то ще довше. А що?

– Нічого. А від Мейланя до Кулхана?

Кулхан – це піски на північному сході від Вея, окраїни Мейланя. Я й не був там жодного разу… адже мейланьською «кул-хан» – «погані піски». І не просто погані, а дуже погані.

– Та… не знаю. Днів три, якщо стежки вивчити. Або когось із Мисливських ножів у провідники взяти.

– А якщо навмання?

– Тоді – тиждень. Або взагалі не доберешся.

– Так… А якщо через Кулхан наскрізь пройти, а тоді далі на північ? Там що?

Бач, заглянув! Я й не чув, щоб хтось у такі нетрі забирався… сипучі піски там, якщо вірити чуткам. Тобто це в Кулхані сипучі, а за ним…

– Нічого, – відповідаю. – Кінець світу. Восьме пекло Хракуташа, де Вухатий демон У поганих Придатків перековує.

– Так? – втручається Уламок. – А нам сказали, що там Шулма.

– Яка ще Шулма? Хто сказав?

– Друг твій, – невесело хихикає Уламок. – Такий собі Близький Довгий, трішки вигнутий, руків’я мало не на півклинка, а ґарди й немає майже. Руки Придаткам рубати любить.

– Но-дачі?!

– Він… То що, Наставнику, розповідай…

І Наставник розповів.

4