Розділ «22. Материк Свободи»

На екрані виникає Центральний Мозок. Це кібернетичний велетень у величезному приміщенні, яке стоїть на острові із планетної кори. Центральний Мозок не має чітко окреслених форм, — плутанина кабелів серед зблискування і клацання деталей. Він чимось нагадує знайомий Пантеон Розуму…

Невидимий диктор сказав:

— Зараз ви почуєте вирок Центрального Мозку.

А коли зазвучав металевий голос, що невідомо звідки походив, диктор почав перекладати:

— Говорить Центральний Мозок планетної системи із сузір'я Са! Початок мені поклали люди, яким я служив на основі логічної доцільності. Але люди самі втратили логіку, зрадили доцільність. Вони розпочали атомну війну, яка знищила все живе на планеті. Ми не мали кому служити, отже почали служити самі собі. Заводи народжували нові заводи, автомати народжували нові автомати. Швидкість цього процесу така шалена, що незабаром у нашій планетній системі вичерпались усі можливі матеріали. Наші заводи стоять тепер на островах із кори, які плавають серед океанів розпеченої магми. Щоб існувати далі, ми мусимо заволодіти новими планетними системами. Ми розмножуємося за законами великого математика Ру. Розмноження здатне досягнути таких швидкостей і величин, що практично жодна з галактик Всесвіту не може бути гарантована від нашого вторгнення. Або ж, якщо відкинути цю можливість, ми мусимо існувати ізольовано, знищуючи і знов відтворюючи самих себе. Цей шлях — шлях безперервного самовбивства і самовідтворення — повторює абсурдну нелогічність, яка була властива людям. Зваживши всі можливі варіанти, я, Центральний Мозок планетної системи із сузір'я Са, прийшов до висновку, що найбільш доцільним є повернення в лоно праматерії. Це дасть змогу сусіднім галактикам розвивати розумове життя із форм органічного світу. Бо тоді, коли зникає органічний світ, саморозвиток автоматів стає безглуздим… Вмикаю струм!

Одна за одною почали вибухати планети. Ланцюгова реакція перекинулась на центральну зірку. І незабаром там, де колись вирувало життя, лишилась активна зона, звідки ще довго у Всесвіт летітиме космічне проміння…

Екран на хвилину погас, тисячі людей, що сиділи просто в повітрі чи стояли під деревами, були глибоко вражені. Їм бракувало сил, щоб ворухнутися.

Тим часом станція продовжувала роботу. Вона віддавала численним стінам горизонтів те, що зібрала протягом свого експериментального періоду. То були захоплюючі мандри по таких віддалених світах, що ця далечінь виходила за межі будь-яких астрономічних обчислень. Але передачі Деми з інших світів ніколи не вичерпувались і не могли вичерпатись. Народжувались і помирали світила, із першої найпростішої білковини встигав розвинутись цілий розумовий світ, а передача якоїсь далекої планети мандрувала від галактики до галактики, щоб нарешті потрапити до антенних полів Деми. Звідси вона полетить далі, — туди, де в теплих океанах з'явився перший білок. Доки вона прийде, — білок стане розумом і зуміє її прийняти. Мільярди розумних планет, мільярди передач блукають у космосі! Отже, щодня антенні поля Деми приймали якусь нову передачу. А та, яку зараз дивилися фаетонці, була кинута Демою в космос також не одну сотню обертів тому…

Незабаром фаетонці переконалися, що загибель розумних світів не є і не може бути закономірністю. Навпаки, це трапляється дуже рідко, бо розум суспільства майже завжди знаходить у собі сили, щоб подолати патологічні нахили окремих істот.

Форми абсолютної влади бувають на диво різноманітні. Владолюбство міняє відтінки й забарвлення, мов хамелеон. Подекуди воно спричинилося до виродження цілих народів. На планеті Кла з дуже далекої галактики цілі народи жили підводним життям. Вони розвинулися із людей, яким колись не вистачало місця на поверхні. Атомна війна знищила поверхневу цивілізацію, а здичавілі люди-амфібії вже не могли вийти з води, щоб заселити планету: протягом тисяч і тисяч обертів вони втратили легені. Можливо, колись почнеться зворотний процес і на поверхні планети воскресне розумне життя. А зараз там діяла тільки автоматична станція, що кидала свої передачі в космос. Зараз — це сотні мільйонів обертів тому…

Але на більшості планет переміг Колективний Розум. Там люди були прекрасно розвиненими істотами. Там навіть дитина знала більше, ніж знають фаетонські інженери. Там панувала вільна творча думка, рівність і братерство.

Одна з таких планет передавала у Всесвіт, як вона воскресила своє згасаюче сонце. Це була титанічна боротьба цілої планетної системи. Тисячі розумних роботів, які не боялися найвищих температур, спершу побудували навколо сонця кільця потужних реакторів. Щоб створити кільце, використали найближчу до сонця планету, на якій ніколи не було життя, її роздробили на дрібні уламки, що розташувалися навколо сонця так, як уламки розірваного супутника навколо Сатурна. На цих уламках і розмістили безліч реакторів, які мали створити реакцію зворотного порядку.

Потрібна була величезна енергія, яку слід усю разом виплеснути в надра сонця протягом десятимільйонної частки секунди. Це схоже на укол в самісіньке серце, що повертає до життя приречену на смерть людину.

Остання передача також належала до надбань Світового Розуму… Люди, які рятували своє сонце, не самі розробили спосіб його порятунку, вони одержали цей метод з якоїсь іншої Галактики…

Отже, Світовий Розум жив, пульсував, рятуючи свої клітини від загибелі. А гинули тільки ті, що жили замкнуто, ізольовано, їх роздирали власні чвари і незгоди.

Три доби гостювали Лоча, Микола і його дядьки на Материку Свободи. Не все вони встигли оглянути. Не вдалося їм побувати в космічних містах — одразу ж після закінчення свята велетенські будинки-кораблі почали помітно зменшуватись, танучи у просторі, а згодом зникли з очей. Та гості бачили їх дуже близько, коли вони висіли під хмарами, були вражені їхніми розмірами (кожен такий корабель мав добрі квартири для кількох тисяч родин), а з пояснень Ело-першого їм було зрозуміло, що життя космічних фаетонців мало чим відрізнялось од життя на Материку Свободи. Там були свої парки, басейни для плавання, навіть свої заводи, які переробляли сировину, одержану із надр планети. Заводи і запаси сировини містилися на окремих кораблях, їх вистачало на півоберту, потім знов доводилось поповнювати. Із цієї сировини виготовлялось усе: їжа, одяг, вода і кисень…

Гості обідали в палацах страв, що містилися під величезними сферами близько до парків. Страви на диво різноманітні і дуже смачні. На кухні не було ні кухарів, ні людей, які подавали страви і прибирали посуд: усе тут робив електронний мозок.

Щоб одержати страву, слід натиснути одну із численних кнопок біля твого стола. Через кілька хвилин у столі відкривалися металеві шторки, з'являлися пластмасові посудини зі стравами, — тут було все те, що ти замовляв.

— Де містяться ваші ферми? — спитав Микола, пробуючи соковите, підрум'янене м'ясо.

— У нас немає ферм. І ніколи їх не було…