Розділ «19. Таємниця заповітної нитки»

Микола спинив погляд на обличчі Безсмертного. Важко було виплутатись із хаосу думок, породжених його словами.

Як це сталося? Десь, мабуть близько семи мільярдів обертів тому, коли Фаетон обертався значно ближче до Сонця, космічний вітер заніс на його поверхню білкові спори. Вони плодилися заселяючи океани й материки. Виникли перші рослини. І відтоді планета почала обростати енергією Сонця. І все, що народилось на ній, виплекане теплими долонями Сонця…

Хто ж це сьогодні говорить мовою Єдиного? Адже в нас — у мозку нашому — ніщо більше не має мови, окрім сонячного променя. Невже це із глибини Єдиного промовляє Сонце? Тоді чому ж його слова належать не силам творення, а силам руйнування?..

Добро і Зло, Вони зіштовхуються, переплітаються в кожному промені. Люди вдихають їх разом з повітрям, ковтають разом з білками й вітамінами. Світло й Антисвітло. День і Ніч. І в Сонці також діють дві сили — Світло і Темрява. Щоб точно визначити, скільки енергії випромінює Сонце, треба уявити його абсолютно чорним. Таким чорним, як простір космосу. Та якщо космонавт озброїться радіоокулярами, він побачить світ з протилежного боку. Простір космосу — міжзоряний вакуум — пломенітиме в його очах суцільним вогняним океаном, а Сонце нагадуватиме чорний отвір у полум'яному небі. Зорі будуть схожі на голівки чорних цвяхів…

Темрява — це поняття умовне. Це тільки інший вид світла. Антисвітло…

Несподівана думка струснула Миколин мозок: а що, як Єдиний бачить світ саме так, як його можна побачити лише в радіоокулярах? Тоді Світло мусить йому здаватись Темрявою, Темрява — Світлом. І тоді цілком природно, що Єдиний служить не тим силам, які діють на творення, а саме тим, що руйнують зусилля фотосинтезу. Але як це визначити? Мабуть, за тисячі обертів свідомість Єдиного призвичаїлась до цього бачення такою мірою, що вже нездатна уявити світ інакше. Ніхто не знає, що вогонь несе для його очей пітьму, а сутінки дарують світло. Люди здатні вкладати у свої слова цілком протилежні значення, називаючи біле — чорним, а чорне — білим. Як видобути з мозку оцю таємницю: що саме має на увазі людина, коли говорить про Світло й Темряву, про Біле й Чорне?..

Зрештою Темрява здатна впливати не лише на око, а безпосередньо на мозок. Тоді світ буде вивернутий не в баченні кольорів, а в баченні явищ. Тоді заклик до Свободи означатиме шлях у рабство. Хіба план перебудови Сонячної системи Єдиний виголосить отак відверто, як зараз? О ніі Рабів, які тягатимуть уламки планет, він називатиме героями, а мету перебудови пояснить як боротьбу за створення Великого Суспільства. І лише тоді, коли кожен фаетонець йому повірить, Єдиний знов назове себе Богом, а всіх інших — рабами божими.

Саме так діяв колись інженер Ташука в епоху повалення династії Бігоші. Він закликав до створення Великого Суспільства.

Йому повірили…

І все ж дивно було вислуховувати отакі прожекти від білкового робота — найменш досконалої істоти серед усіх живих істот Всесвіту. Навіть променеві діти Ша-Гоші, кометні організми, мають значно доцільнішу структуру. Вони легко витримують і холоднечу космічного вакууму, і жахливу спеку поблизу Сонця, куди змушені наближатися, щоб передати галактичну інформацію, одержану від зорі, біля якої живе Дема.

Це було б смішно, якби Микола не бачив у планах Єдиного великої небезпеки не лише для Фаетона, а й для всієї Сонячної системи. Добро живе широко, могутньо. Зло живе дрібно. І все ж воно, Зло, здатне встромити Свого отруйного ножа в широкі груди Добра…

Хто ж він був — Єдиний Безсмертний?.. Звичайнісінький технократ. Але його технократизм злився із самообожненням. Отже «техно» злилося з «тео»…

Мабуть, Безсмертний мав неабияку насолоду від картин майбутнього, породжених буйством його руйнівної уяви. Захопившись, він почав розповідати, що буде потім, коли Сонце опиниться у полоні Сфери Єдиного. За допомогою гамма-генераторів він почне різати його на шматки, ніби торт, випечений з білковини. Він сам стане Сонцем!

Це неможливо було слухати. Та ось холодні очі Єдиного скупо усміхнулися.

— Я подарую безсмертя твоїй доньці. Нас буде троє. Я закличу її на трон божий.

Ні, це не було для радника новиною. Шако знав, що маленька Лоча запала в око Єдиному. Нещодавно Безсмертний запросив дружину Шако з Лочею до свого палацу. Він пестив дівчинку, дозволив їй торкати його за бороду.

Можна було б не хвилюватися за Лочину долю, коли б не зусилля вчених, які вміли ліпити із білкових клітин живі організми, їхнє чаклунство було ще більшою таємницею, ніж логотека Безсмертного, бо вони обслуговували життєві функції Бога-Отця. Потім Шако здалося, що то було справді якесь людське почуття — стримане, навіть ніжне. Невже в штучне серце Єдиного міг пробитися промінчик живого світла?..

О ні! Лоча росте не для того, щоб стати іграшкою Єдиного. Таке безсмертя — це рабство, із якого ніколи не можна визволитися…

Червоний Острів, над яким кружляв їхній уявний корабель, трохи подаленів. Тепер погляд охоплював його загальні обриси. Острів нагадував розпечену лаву, що вихлюпнулась із глибоких надр Юпітера. І якби вони не знали, що Острів плаває в найвищих шарах атмосфери, — він би й справді міг здатися морем із розпеченої магми, яка поволі почала холонути.

Шако-Микола напружено думав. Якщо він помиляється, експеримент коштуватиме життя.