Розділ «13. Розмова про субстанцію»

Те, що казав батько, — не вкладалося в його уяву. Охопити думкою Всесвіт, сягнути внутрішнім зором до глибин Субстанції, з якої все народжується і куди вливається знову, було дуже важко. Бо як пояснити народження тіла із безтілесної Субстанції? Хіба промінь можна бачити, як щось тілесне? Але промінь — це вже матерія. Отже, все виникає із променя…

Батько казав правду: будь-яка маса здатна цілком перетворюватись на променеві хвилі. Це відомо кожному фаетонському школяреві. А частки у променях мають нульову масу…

Потім він уявив невидиму нитку павутини. Якщо нитка заплутується в кільця — вона стає видимою. І тоді це вже тіло. Отак, мабуть, завихрюється сонячний вітер, народжуючи у своїх завихреннях корпускули, які групуються в атоми…

Вузлик на промені. Так він бачив Лочу…

Коли тіло зникає, невидимі кільця променевої павутини розгортаються знову. Розгортаються так, як нитки пружної спіралі. Вони тепер дзвенять у силових лініях міжзоряного простору — невидимі Струни Життя…

І справді: чому всі небесні тіла круглі? Хіба можна це пояснити поза дією двох сил: гравітації і антигравітації?

Одна сила діє на вибух, друга — на антивибух. У рівновазі вибуху й антивибуху — у Великому Нулі! — пульсує живе тіло кожної планети.

Планета — це ядерна бомба. І якщо перемагає Зло… Та яке це має відношення до таємниці Юпітера? Чому загинув батько Лочі?..

Микола попросив розповідати далі. І старий Ечука заговорив знову.

— Чому я змушений був зробити екскурс у надра філософії?..

Бо поза розумінням глибинних якостей Субстанції не можна починати розмову про життя на Юпітері.

Раса біловолосих не має жодного уявлення про зоряне небо. А люди, що живуть у містах — люди «другого поверху» — виховані в атмосфері обожнення Єдиного Безсмертного. Коли мозок обростає роговиною фанатизму, він нічого не ставить під сумнів. Скажи такій людині, що Сонце не має жодного значення, що його дія не перевершує дії кишенькового ліхтарика, людина в це повірить. Для неї стане сонцем той, від кого залежить її особистий добробут. Такій людині байдуже до справжнього Сонця, навіть до Галактики, бо світила нездатні нагороджувати брязкальцями, якими люблять прикрашатися люди «другого поверху». І так само нездатні відбирати оті нагороди. Та досить Єдиному ворухнути пальцем — і вчорашній радник піде місити товстобоких дагу. Через півоберту про нього забудуть…

Людський мозок влаштований так, що у вірі своїй він покладається на звичну з дитинства наочність. Треба з дитячого віку прищеплювати йому сумнів у всеосяжності отієї наочності, треба щодня казати, що наше бачення світу засноване лише на властивостях видимого світла, що це всього тільки одна сьома світу — тільки один його вимір! — а шість вимірів лишаються поза відчуттями, поза нашим баченням, — і лише тоді можна досягнути якогось успіху…

Люди «другого поверху» в час протистоянь милуються… Юпітером і кільцем Сатурна. Поети протягом віків оспівували їхню красу. Ці небесні тіла стали для фаетонців такі звичні, як згодом для землян стане звичним Місяць.

Як гірко, що світ для людського мозку стає звичним! Саме це породжує розумову задубілість. Найбільшу здатність до пізнання має дитячий мозок. Для нього — все нове, все незвичне. І якби людина вміла зберігати до старості оту здатність, людський прогрес був би схожий на вибух…

Я добре знав Шако. Ми дружили ще в дитинстві. І вже тоді в наших польотах над планетою молодий Шако завжди летів у напрямі Юпітера.

Якщо планети — це діти Сонця, то Юпітер — його старший син, права рука батька. А Сатурн — ліва рука…

Роботу, яку виконують ці титани на сонячній ниві Життя, навіть наближено не можна порівнювати з тим, на що здатні планети внутрішнього кола. Юпітер обертається значно швидше, ніж Земля: одна земна доба становить дві з половиною доби для Юпітера. Той, хто хоч трохи знайомий з законами механіки, відразу ж мусить подумати про могутні відцентрові сили на цій велетенській планеті.

Тілесне — це тільки поверхнева оболонка Субстанції.

Кожна частка атома веде у власну нескінченність. І те, що тілесне для нас, для дрібнішого організму (скажімо, для нашого власного гена), сприймається як безтілесний простір…