Розділ «11. Трохи космоісторії…»

Микола. На це відповідають атомні хронометри. Вони показують вік мінералів від початку їхнього застигання. Зрозуміло, що застигання планети відбувається нерівномірно: поверхневі шари застигають раніше, а глибинні — значно пізніше. Але переважна маса планети перебуває в розпеченому стані.

Американець Ф. Панет у 1950 році за допомогою атомного методу дослідив вік 51-го метеорита. Деякі з них показали, що від початку їхнього застигання минуло близько 7 мільярдів років. Це означає, що Фаетон був удвоє старший від Землі! Адже ж на Землі поки що не знайдено мінералів, які мали б більше, ніж 3,5 мільярда років. Крім того, хіба ми можемо бути певні, що 7 мільярдів — це остаточна межа? А може, колись падали іще старші метеорити?..

Що ж до моменту загибелі, то тут є такі міркування. Зрозуміло, що під час вибуху мусила розлетітись у космічний простір не тільки планетна кора — в космос вихлюпнулася глибинна розтоплена маса. В холоднечі космосу ці бризки гарячої речовини повинні були одразу ж застигнути. Отже, чим молодший метеорит, тим більше він наближає момент катастрофи до наших часів. Наймолодший метеорит Ф. Панета показав вік 75 мільйонів років. А зараз наші вчені мають у своєму розпорядженні метеорит, який перетворився із розтопленої маси на тверду лише 19 мільйонів років тому. Зрозуміло, що катастрофа на Фаетоні не могла статися раніше, ніж застиг цей шматочок речовини. Та це не означає, що вона не могла статися пізніше. Може, колись упаде на Землю іще молодший метеорит…

Голос. Уже є відомості про метеорит, вік якого становить близько 1600000 років. Він молодший, ніж земна людина. Я потім покажу статтю Л. Г. Кваші…

Микола. Спасибі! От бачите… Значить, катастрофа сталася за людської пам'яті. Це пояснює походження міфу про загибель Фаетона…

Є ще одна цікава деталь. Йдеться про супутники Марса. Вони крихітні: діаметр Фобоса — 8 кілометрів, Деймоса — 15. Обидва вони перебувають у площині екватора — в тій площині, яка найзручніша для запуску штучних супутників. Вони обертаються дуже близько до екватора: Фобос, наприклад, перебуває на відстані 9 тисяч кілометрів. Це відстань від Москви до Тихого океану!.. Він оббігає Марс лише за сім годин — тобто втроє швидше, ніж планета встигає обернутись навколо своєї осі. Це не вкладається ні в які закономірності Сонячної системи. Рухатися так швидко здатні тільки штучні супутники…

Визнати супутники Марса природними тілами не може навіть такий непоквапний на висновки астрофізик, як академік В. І. Фесенков. Не роблячи передчасних висновків, Фесенков обрахував, що супутники Марса через деякий час повинні впасти на його поверхню.

А природні супутники, навпаки, мають нахил віддалятись од планет!..

Саме так складається еволюція планетних систем…

Тепер прошу звернути увагу ось на що. Робота палеонтологів відсуває появу людини в глибину геологічної історії Землі, а дослідження метеоритів присувають фаетонську катастрофу все ближче до часів, які пам'ятає історія. Ножиці між цією катастрофою і появою земної людини щороку змикаються…

Якщо під цим кутом зору оглянути зображення космічних «богів», то стає зрозуміло, що це були фаетонці…

Голос. Чому загинув Фаетон? Деякі вчені гадають, що він наблизився до Юпітера й був розірваний його припливними силами.

Микола. А хто ж міг зіштовхнути його зі своєї орбіти? Не могло ж це трапитись без видимих причин… Крім того, не слід забувати, що точка перетину орбіт найбільших астероїдів міститься саме там, де за розрахунками Ольберса, Гауса, Тіціуса і Боде мусила перебувати загибла планета. Отже, і вибух Фаетона стався на його власній орбіті, що цілком відповідає законам небесної механіки. У цьому разі Юпітер не міг бути винуватцем катастрофи.

Правда, дехто намагається спростувати висновок Ольберса тим, що орбіти дрібніших астероїдів, які почали відкривати після його смерті, не перетинаються у спільній точці. Ніби мало того, що перетинаються орбіти найбільших уламків! Адже катастрофа сталася не вчора. За тисячі років припливні сили планет і Сонця могли змінити попередні орбіти багатьох астероїдів. І цілком логічно, що найстійкішими виявились орбіти найбільших уламків — таких, як Церера, Паллада, Веста і Юнона… Як бачите, астрономічний діагноз Ольберса, лікаря за фахом, виявився безсумнівний…

Ні, товариші! Поки що ніхто не зміг краще пояснити причини загибелі Фаетона, ніж старовинний міф про нерозумного сина Сонця. Вражає мудрою багатозначністю напис на метеориті, який впав на Верхньому Рейні 1492 року. Прикувавши метеорит ланцюгами до стін церкви, прихожани викарбували на ньому слова: «Багато людей знають про цей камінь багато чого, кожен знає що-небудь, але ніхто не знає достатньо». На жаль, і до наших днів ці слова лишаються справедливими.

Ми знали б значно більше, якби у IV столітті темний натовп, яким керували християнські монахи, не спалив найбагатшу скарбницю старовинних знань — Александрійську бібліотеку. В ній було зібрано 700 000 найцінніших літописів. Усі вони загинули. До речі, разом з бібліотекою загинула й перша жінка-астроном Гіпатія: її вбили за «чаклунство»…

Давайте ж, друзі, не будемо нехтувати хоч тими крихтами старовинних знань, які дійшли до нас через Платона. Треба гадати, вони якоюсь мірою відбивають те, що загинуло. Адже Платон, як і його попередники, вчився у Єгипті. Тоді ще Александрійська бібліотека не була спалена.

Виникає запитання: чи могли фаетонці бути байдужі до того, як розвивається живий світ на інших планетах? Хіба вони не були зацікавлені в тім, щоб створити собі земних помічників, які здатні жити без скафандрів?..

Людиноподібна мавпа в такі помічники не годилася, — вона лише за конституцією організму була схожа на людину, але її мозок мало чим відрізнявся од мозку тварин. Самі ж фаетонці не мали надії пристосуватися до земної атмосфери — чим складніший організм, тим важче він перебудовується в чужих стихіях. І тут прийшла на допомогу фізіологічна схожість організмів…

Голос. Так ось у чому полягають твої уточнення Дарвіна!.. Ти ведеш до того, що людину все ж таки створив Бог…