Розділ шостий Магда Богданович готова до війни

— Що ви маєте на увазі? — стрепенувся Віхура.

— Пані Магду цікавить чимшвидше й справедливе покарання. І найменше хвилює, винен Густав Сілезький насправді чи ні. Розумієте, кандидат дуже зручний. Він винен у принципі, і зараз обставини складаються так, що відповідатиме за всі свої гріхи. Я не вважаю це правильним. Знову ж таки як юрист. Навіть якби я читав про вирок для Сілезького в газетах, не будучи у жодний спосіб причетним до цієї історії, мій інтерес — вірити в те, що покарано саме того, хто скоїв злочин. А не людину, котра, скажемо так, найбільше для цього годиться. А ваш інтерес, пане комісаре, — швидко розкрити злочин, де потерпілою стороною є відомий та впливовий промисловець, мільйонер Леон Радомський. Йому все одно, кого засудять, а вам кортить скоріше спекатися цієї справи. Чи я помиляюся, пане комісаре? Ви так само хочете кари для справжнього вбивці, а не для першої-ліпшої підозрілої особи, котра потрапила в поле зору?

Зуб нагадав про себе. Віхура скривився.

— У мене нема доказів, — визнав нарешті. — Лише підозри. Це так, пані Магдо.

— Ви не підозрювали Густава Сілезького весь цей час. Між тим убивство сталося десять днів тому. Чому тепер ви заарештували його? Поясніть не мені, пані Магді.

Тепер Віхура дивився на жінку з винуватим виразом на обличчі.

— Нам повідомили… Мені особисто повідомили про таємний зв’язок між ним та жертвою. Самі розумієте, перша версія — панна Агнешка якимось чином могла загрожувати Сілезькому. Наприклад, він повівся з нею якось не так, і в її владі пожалітися батькові. Скажімо, на те, що він її зґвалтував. Чи шантажував, підбираючись до самого пана Леона.

— Цілком логічне припущення, — погодився Клим. — Пане комісаре, на вашому місці, навіть на місці пересічного поліцейського сищика я б подумав так само. Докази цьому є?

— Досить! — знову втрутилася Магда, тупнувши ногою. — Пане Віхуро, а вам не здається, що пан Кошовий зараз бере на себе забагато, допитуючи вас у вашому ж кабінеті? Він узагалі не має права це знати, бо не адвокат Сілезького і не буде ним! Адже не має дозволу на практику. Та навряд чи матиме скоро, про це я вже якось поклопочуся.

— Справді, — Віхура незграбно засовався на стільці, змушуючи його рипіти сильніше. — Для чого взагалі ця розмова, пане Кошовий?

— Не для чого. Для кого, — уточнив Клим. — Для пані Магди. Її тверді переконання, що пан Сілезький задушив панну Радомську, не ґрунтуються ні на чому.

— А ви маєте тут якісь переконання? — спитав комісар.

— Жодних, — Кошовий сподівався, що тепер йому повірять і не почують, як бринить фальш. — Я навіть не знаю, чому ваш підозрюваний вирішив зустрітися саме зі мною, аби сказати, що не причетний до вбивства, й попросити по можливості відшукати істину. Хто вам сказав, пані Магдо, що я погодився? Зараз ми тут говоримо ні про що. Ламаємо списи, а зиску — жодного.

Обоє мовчали, і Клим, відчуваючи — ось той момент, коли можна дотиснути, спитав, ніби між іншим, у продовження розмови:

— А що взагалі слідству відомо про вбивство? Я знаю з газет: задушили біля власного будинку на Пекарській, у салоні власного автомобіля, шкіряним паском. Так?

— Не зовсім, — поправив Віхура. — Панну Агнешку спершу вдарили в лице, збиваючи з ніг. Це означає, що в той момент за кермом вона сидіти не могла. Вийшла з «бенца», говорила з кимось знайомим. Настільки добре знайомим, що підпустила до себе близько.

— Коханець — дуже добрий знайомий, — вставила Магда. — Йому довіряєш.

— Отож, — погодився комісар. — Потім, уже на землі, жертву перевернули на живіт. Ймовірно, накинули зашморг і душили, впираючись коліном у спину. А вже потім для чогось затягнули труп в автомобіль, примостивши його за кермо, аби так і знайшли тіло. Той, хто це зробив, фізично досить сильний.

— Впевнена, що пан Сілезький — не слабкий чоловік, — знову додала Магда.

— Він не єдиний сильний чоловік у Львові, — парирував Клим.