Розділ «Глава 2 Ой ти, дівчино!..»

– Що?

– Зустріч із нашим Богом!

– З яким Богом?! – здивування Великого Магістра виглядало таким щирим, що юнак розгубився: невже йому просто почулося?.. Та за мить граф ляснув себе долонею по чолу й радісно уточнив: – А-а-а, з Ісусом Христом?

– Так… – полегшено зітхнув Пауль.

– Тоді так і кажи, юначе.

– Але ж я сказав: «З Богом!»

Пауль нічого не розумів. Розгубленість його була надто щирою, аби принц і далі тримав його у неведенні.

– Чи маєш ти Біблію, юний мій хробачок? – нарешті звернувся до ошелешеного Пауля Великий Магістр.

– Звісно, маю.

– А чи регулярно читаєш її? – вів далі граф.

– Аякже! Читаю…

– Добре. Ще одне питання: чи достатньою мірою орієнтуєшся ти у Новому Заповіті?

– Так! – вигукнув Пауль доволі самовпевнено. Проте одразу ж перелякався: адже у словах Великого Магістра запросто міг ховатися якийсь підступ… Тож поспішив уточнити: – Принаймні, так кажуть.

– Хто саме каже?

– Ті, хто дискутував зі мною на релігійні теми.

– Гаразд. Але в такому разі, прошу, зроби мені таку маленьку ласку: принеси-но сюди свою Біблію і будь таким люб'язним – покажи-но те місце, де Ісус Христос називає Себе Богом?

– Це що, наказ?.. – здивувався Пауль.

– Ні, – Великий Магістр несподівано щиро всміхнувся і промуркотів, немов ситий самовдоволений кіт, – це гра така, юначе. Пустощі. Дитячі забавки. Я з тобою іграшками бавлюся, бо мені нема чим іще себе зайняти.

І стільки сарказму було в його голосі, що Пауль приголомшено мовив:

– Не сердьтеся, Ваша милосте! Я все зрозумів. Зараз принесу, але…