Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Числобог поважно підвівся з крісла, схилив голову та урочисто промовив:

— Йменням Сварожого кола вітаю тебе!

— І я вас вітаю, бажаю розсудливості та мудрості, славний володарю часової брами, — відповіла Мальва.

Пан Юрій кивнув та показав Мальві, що вона може сідати.

— Хм… Дуже цікаво, як ти так на мене вийшла? Треба було взяти іншу машкару. Ну, та вже пізно. Ця сім’я була завжди особлива. Вони, як і я, любили старі речі. От мені й плата за цю особливість. Гаразд, зараз не про це. Я розумію, що ти шукаєш, тільки не знаю для чого. Навряд чи це щось змінить. Хоча… Оракул абикому ключі від брами не передає. Дивно, що старий довірив цю місію недосвідченому дівчиську. Що, там… — і він тицьнув вказівним пальцем угору, — і справді все так паскудно, якщо тебе прислали? І чого ви безсмертні не поділили? Задумали вкатрупити світ Єдиного Бога? Та він не дуже й поганий, є гірші.

Мальва криво посміхнулася.

— Та невже? Ой, не треба вдавати із себе сліпого та глухого. Ви все добре знаєте. Просто дехто, вважаючи себе винятково кращим, захотів стати наймогутнішим. А як це зробити? Дуже просто. Ні-ні, поневолювати нікого не треба, бо в історії траплялися випадки, коли раби повставали і вбивали свого власника. То що придумав наш Пан Винятковість? Просто знищити всіх. Тоді й конкуренції немає, ані ворогів, ані друзів… Стоп. У таких не буває друзів. Є тільки ті, кого можна використати для досягнення певної мети. От, наприклад, вас.

— Я не розумію, про що ти говориш, — нервово сіпнувся пан Юрій.

Мальва зробила невеличку паузу, узяла з полиці порожнє горня, протерла його рушником та налила собі чаю. Відсьорбнула і спокійно запитала:

— Тю на вас, «Оскара» вам не бачити. Зараз ви граєте геть паскудно, шановний Числобоже. Ну то що? Скажете, врешті, куди зникла брама?

— Брама якраз не проблема, шановна, — відповідав запопадливо пан Юрій. — Але зараз її не відчинити. Потрібен сприятливий час. А до наступного рівнодення чи то сонцестояння чекати довгенько. А з такими темпами руйнації… боюся, у нас нема стільки часу.

Мальва уважно подивилася на пана Юрія.

— Любий Числобоже! Хай вас не вводять в оману мої вицвілі джинси, стара футболка та хлоп’яча зачіска. Чи ви думаєте, що я не здогадуюся, хто й за скільки вас купив? Просто покажіть мені браму і все… А відчиниться вона чи ні, то моя справа.

Посмішка з обличчя пана Юрка сповзла, наче й не було. Навіть колір очей змінився: з блакитного на чорний. Але то були не лихі очі, чоловік із ще більшою цікавістю роздивлявся Мальву.

Пан Юрій почухав потилицю, а тоді, примружившись, запитав:

— А це у якій книжці вичитала?

— У вашій бібліотеці її нема. Скажіть краще, що ви знаєте про ключ Оракула? Ви його раніше тримали в руках.

— Тримав, — одразу відповів пан Юрій. — І що?

— Отже, ви вже проходили перевірку ключем, однак про це навіть не здогадувалися. Коли я показала його, ви зацікавлено взяли ключа до рук, і це нормальна реакція будь-кого. Але ж це ключ Оракула, не забувайте. На його звороті дзеркало, і воно бачить минуле того, хто до нього торкається. Хочете знати, що побачило люстерко? Точніше, кого, крім вас?

Числобог скривився та заперечливо хитнув головою: