Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Як звати вашого пса, пане Юрку?

— Е, перепрошую? — здивовано покосився в бік Мальви чоловік.

— Як звати вашого пса? — спокійно повторила Мальва.

— Що? — господар нашорошився.

— Вас Юрко звати, а собаку свого ви як кличете? Кажете, що він ваш вірний друг і помічник. Невже він не має імені? — Мальва вдавано чемно посміхалася.

Пан Юрко продовжував блазнювати:

— Люба дівчинко, я ніяк не доберу, що саме вас цікавить: історія Львова чи мій пес? Даруйте, але в такий час цікавитися історією міста, якого вже майже нема, безглуздо. І пес мій вам у цьому не допоможе. Я втомлений життям чоловік. Мені потрібен спокій. До завтра я можу не дожити, а тут ви з незрозумілими допитами. Я нічого не знаю. Усі свої знання покійний батечко забрав із собою в могилу.

— А де фотографії вашого батька? Дивно, довкола повно коштовного мотлоху, а знімків найрідніших катма, — не вгавала Мальва.

— Що ви собі дозволяєте? — чоловік зірвався з місця і затрусив над головою Мальви рукою з перснем. — Я прибрав усі світлини рідних, аби не роз’ятрювати рану, яка й без того болить! Змилуйтеся, люба дівчинко! Побійтеся Бога, не тривожте душу.

— Якого? — різко запитала Мальва. Зірвалася з місця так стрімко, що її стільчик перевернувся, а горня з чаєм злетіло зі стола, дзвінко хряпнувши на долівку.

Під столом невдоволено гавкнув пес. Мальва не зважала, вона пильно дивилася в очі панові Юрію. Горпина перелякано переводила погляд з чоловіка на онуку. Вона геть нічого не розуміла.

Мальва тим часом запхала руку до кишені джинсів, витягнула амулет-люстерко і поклала його перед Юрієм. Хрестом догори.

— Шановний пане! Годі ламати комедію. Мені потрібна брама, яку відчиняє цей ключ. Скажіть, куди ви її заховали і навіщо?

На превеликий подив Горпини, Юрій геть не здивувався. Він хмикнув та криво посміхнувся. Пес невдоволено загарчав на Мальву. Та присіла, стукнула його по носі та гаркнула:

— Симаргле, заткайся! Твій співмешканець бовдур, який вирішив з дідьком у карти зіграти.

Тоді нахилилася над вухом пса і щось йому прошепотіла. Той ліг, заскавулів, ображено поклав голову на лапи й заплющив очі.

Пан Юрій зацікавлено взяв до рук амулета, покрутив його, кілька разів прицмокнув, поклав на місце. Мальва похапцем його підібрала й уважно зазирнула в дзеркало. Скривилася. Пан Юрій устромився поглядом у Мальву.

— Яка талановита мала! І як ти мене розкусила, дівчино? Га? Ну, зізнайся. Я ж так добре граю свою роль бідного нещасного смертного. Навчився навіть узвар варити.

— А я вас і не кусала, навіть не збиралася кусати. І поняття зеленого не мала, коли йшла до вас та, зрештою, і тоді, коли ми сідали з вами чай пити, хто ви. Хоч мене і здивувало те, що я не бачу ваших емоцій. Є у мене такий талант — бачити людські емоції. Страхи там, образи, радість. Усі почування літають хмарками-сніжинками довкола людей. Ваші ж емоції ніби за завісою. Думала, що ви просто вмієте ховатися, як дехто зі смертних. І раптом згадала своє навчання в школі діда Мора. Я, може, і не дуже гарна учениця, а проте не двієчниця. Тестамент Чорнобога, сторінка, здається, сто п’ять. Числобог — володар часу. Зовнішність, звісно, ви підправили. Та символ влади і пес незмінні. Зрештою, де ще може перебувати Числобог, як не біля брами переходу?

— Символ влади? — перепитав чоловік та уважно подивився на свій перстень. На ньому було зображено серпик місяця, що росте, та сонце з двадцятьма чотирма променями. — Звісно, можна й так його назвати.