Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Морок, сердито скидаючи із себе друзки потрощених тарілок та горнят, піднявся з підлоги.

— Гаразд, безсмертна. Обіцяю, слово Морока. І лишень тому, що доля онуки для мене більше важить, аніж уся ця смертна погань, — нервово засичав темний Повелитель.

— І не сумніваюсь ні крихти, що це правда, — сумно кивнула Птаха. Тоді звернулася до Горпини: — Горпино, люба! Залиш нас наодинці, будь ласка. Тобі допомогти чи ти сама?

Горпина ховала очі від чоловіка. Показала рукою Птасі, що впорається, і досить-таки швидко метнулася до дверей. Чи справді їй полегшало, чи то страх гнав жінку, але за мить лише Морок та Птаха залишилися в кімнаті.

Птаха підняла з підлоги перевернуте крісло, сіла в нього, рукою вказуючи Мороку на стілець навпроти. Мор невдоволено всівся, сердито кинув:

— Ну?

— Що, ну? — запитала Птаха. — Я думала, що ви почнете. Розкажете, як довели онуку до стану, коли вона готова була навіть померти, тільки б не залишатися в Темному світі. Чи, може, повідаєте, чому ваш син так усіх ненавидить, що легко готовий убивати кожного, навіть собі подібного, тобто темного.

Мор відповідав виважено й твердо:

— Мій син — це не лише моя проблема. Це ти його таким зробила. Ти його перетворила на потвору. Він уже не знає, хто він! Колись я думав: якщо Стрибогу добре з нею, з тою світлою, і якщо він назад не проситься, то, може, це і справді любов. Та ба, навіть більше. Я врешті змирився з цим, а потім… Несподівано повернувся син. І я зрадів, втішився. Ходив щасливий, бо ще й онука знайшлася. Нехай напівсмертна, але ж із Перемінником, з безсмертними талантами тобто. А потім ти… знову все зіпсувала.

Обличчям Птахи пролетіла тінь, і вона недобре прошипіла:

— Дуже цікава версія подій, шановний. Отже, це нормально, якщо твій чоловік ходить наліво і направо, спить з усіма підряд жінками, зваблює незайманих, а потім лишає їх з дітьми? Та й урешті в усьому тебе ж і звинувачує.

— Він — чоловік. Це його сутність. Фізіологія, якщо хочеш! Інстинкт розмноження. До того ж нема чого на дзеркало скаржитися, добре знала, кого купувала. Він темний. Що ти хотіла від темного бога? Святості?

Морок злісно блиснув очима. Як його дратувала ця світла зараза.

— Чому ж тоді ви ніколи не зраджували свою дружину? — Птаха дивилася чоловіку простісінько в очі, і той ледве витримував погляд. — І зараз не зраджуєте, а ко…

— Замовкни, — обурився Морок. — Ми говоримо не про мене, а про тебе зі Стрибогом. Отже, ти відповіла на зради Стрибога тим самим. Так ницо і так по-дурному.

— Я ніколи Стрибога не зраджувала. Жодного разу, навіть подумки, — відповідала спокійно Птаха.

— Не зраджувала? А Перун? Що це тоді, як не зрада?

— Ну, напевне, любов.

Мор оскаженіло зірвався з місця. Закричав на Птаху. Обзивав усяко, звинувачував у зникненні онуки, у тому, що вона така-сяка-пересяка — і зрадниця, і лиходійка, і звабниця, — і що вміє використовувати інших, і що всіх світлих треба втопити в Мертвій річці або відправити у світ мертвих, щоб не заважали нормальним творцям творити гармонію у світах. Робив то так гучно, що Горпина на вулиці нажахано молилася, просячи заступництва в небес. Чомусь була переконана, що Морок уб’є Птаху.

Птаха ж спокійно сиділа на своєму місці, уважно спостерігаючи за діями Мора. І коли той урешті трохи стишився та знесилено впав на стілець, вона озвалася: