Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Ці-і-іла, — простогнала Горпина. Притискаючи до себе щось маленьке і, напевне, дуже цінне та не відриваючи очей від того, хто її ледве не вбив.

— Вставай. — Птаха допомогла Горпині піднятися. Та, кривлячись від болю та трусячись, наче осиковий листок, ледве звелася на ноги. — Він тебе вдарив? Прокляттями, так? Усередині болить?

Горпина, стогнучи, кивнула. На слова сили не залишилося.

Птаха залізла до глибокої кишені свого плаття, дістала невеличку скляну пляшечку. Та по вінця була наповнена золотавою рідиною.

— Випий. Це сльози Жар-Птиці. Зцілюють внутрішні рани від проклять. Зроби лишень три ковтки. Цього досить.

Горпина відкрила безпомічно рот, рука й далі продовжувала щось тулити до серця. Птаха піднесла пляшечку до уст жінки, котра мляво зробила три ковтки.

Рідина подіяла миттєво. Птаха закоркувала пляшечку та заховала до кишені, похитала сумно головою:

— От же ж, телепень! Тепер зрозуміло, на кого син схожий. Як ти, Горпино? Уже краще? Що він тут забув?

Горпина кивнула ствердно на слова Птахи. Очі жінки відтанули, тремтіння в тілі припинилося, повернувся голос:

— Усе добре. Пташко, ти вчасно. Я вже зі світом білим прощалася і з ними… — вона простягла Птасі те, що так міцно тулила до серця. Це була фотографія, а на ній — Ольга, Назар і Мальва. — Ось.

Птаха взяла до рук пожмаканий знімок. Шматочок щастя звичайних хороших світлих людей… Посміхнулася. Розгладила папір та обережно поклала фото на стіл.

— Він дізнався щодо проклятого, котрий допомагав Мальві, і про те, що то я його у світ темних заслала, — Горпина говорила, дивлячись на непритомне тіло темного.

— Зрозуміло. — Птаха обережно підхопила Горпину, допомогла їй сісти на крісло. Тоді налила в горня води і простягнула жінці. Горпина почала пожадливо пити. — Морок вважає Мальву мертвою. Бо вона, утікаючи від них, полізла в річку Забуту-Незгадану. Для темних та річка — то смерть. Щойно вони в неї потрапляють, як одразу гинуть. Але ж ти знаєш, що наша Мальва не темна.

— Вона втекла? Мальва жива? — Горпина тихо заплакала після почутого. Сльози стікали її зморщеним блідим обличчям і скрапували в горня з водою.

— Не плач, — заспокоювала жінку Птаха. — Усе буде добре. Мальва жива й досі не темна. І все це дякуючи тобі.

— Що? Як то жива? — позаду почувся слабкий, але сердитий голос.

Мальва розвернулася. Морок, стогнучи, приходив до тями. За хвилину-дві він повністю оклигає. Але втікати від нього вона не мала наміру.

— Отже, шановний-нешановний Повелителю темних сил, який опускається так низько, що не шукає рівних собі суперників, а мучить беззахисних смертних, давайте домовимося. Ми з вами мило бесідуємо, поки ця налякана жінка перечікує на вулиці, але перед тим ви даєте слово великого темного Повелителя, що ані ви, ані за вашим наказом, чи бажанням, чи маренням ніхто не чіпатиме Горпину. В обмін на це я розповім усе, що знаю про зникнення Мальви. Годиться? Чекаю на відповідь.

Морок дивився на Птаху повним ненависті поглядом, і якби той міг убивати безсмертних, то жінка б уже вмерла. І не один раз…

— Ну? Я все ще чекаю на відповідь, — повторила Птаха. — Чи знову будемо битися?