Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Мальва старалася говорити спокійно та врівноважено, хоч усе всередині аж закипало.

— Полонянку? Ой, що ти, дитино! Хіба можна? Це робилося для того, щоб убезпечити мешканців сірого світу. Ти могла принести на своєму тілі та одязі небезпечні хвороби, різні інфекції, віруси. Тому тебе тут і утримували. Карантин, люба моя.

Сірий брат улесливо усміхався. Та крижаний полиск його сірих очей говорив інше.

— То справа в карантині? Тому ви мене помили, поголили і хотіли осліпити. Зрозуміло. Отже, тепер карантин закінчився і я вільна? Я правильно зрозуміла? Ви мене випускаєте з буцегарні на волю? — з викликом вигукнула Мальва.

— Тихо-тихо, дівчино! Не галасуй. Так, ти вільна. Звісно, якщо будеш дотримуватися правил та законів сірого світу. А для цього потрібно ближче познайомитися з нашим прекрасним світом Досконалих. Якщо пообіцяєш бути чемною, слухатися моїх порад та виконувати всі життєво важливі для спокою сірого світу інструкції, то я радо познайомлю тебе з нашим світом. Упевнений, він тебе вразить. Можливо, ти навіть захочеш у ньому залишитися назавжди.

Мальва запхала всередину всю свою іронію та нелюбов до сірих, причепила на обличчя щось схоже на посмішку і крізь зуби процідила:

— Я спробую.

Частина друга 

1. Правило дзеркала

Лед з Полелем сиділи замкнені сердитою Ладою в кімнаті Леда вже місяць. Вона за розмірами була трохи більшою від кімнати Полеля. Однак просторою її навряд чи можна назвати. Тут було лишень одне вікно, яке дивилося своїм прозорим чистим оком на схід сонця і на калиновий гай. Нічого цікавого, як на думку обох братів. Хіба що трохи красиво. Раніше це їх якось мало турбувало. Бо кімнати зазвичай слугували хлопцям просто спальнями. А тут довелося безвилазно аж місяць жити. І було зрозуміло, що то тільки початок. Лада й не збиралася змінювати свій гнів на милість. Так, інколи їх раніше за провини садовили під домашній арешт. Але це було ненадовго і не обмежувалося простором однієї кімнати. Хлопці вільно пересувалися будинком. Цього разу матінку вони розлютили не на жарт.

Лед день у день понуро вивчав свою кімнату. Навіть став серйозно задумуватися над тим, а чому це тут лишень одне вікно. У Лелі та Полеля — по два. Невже батьки його трохи менше люблять, аніж брата із сестрою? Так-так, якщо надто довго сидіти замкненим без діла, то ще не таке в голову лізтиме… Полель популярно братові пояснив у чому справа. Полель старший на рік і раніше з’явився на світ, тому йому перепала кімната біля кімнати сестри з двома вікнами. Лед молодший, тож обирати не доводилося.

— Так, братіку. Справи в нас кепські, — зробив висновок Полель. — Ще кілька тижнів такого життя, і ми один одного почнемо ще не в такому звинувачувати.

Сумно хлопцям велося. Лада позабирала в них геть усе, що допомогло б вирватися з темниці. Хоча брати й не збиралися втікати. План був такий: лишень на кілька годин виходити на волю, а потім повертатися, щоб не нервувати матінку. Перепробували геть усе, що знали та вміли. Включаючи замовляння, чари та заклинання. Повний штиль. Ні слова, ні дії їх не слухалися. Доведеться чекати повернення батька. Вони йому розкажуть усю правду, і він їх обов’язково зрозуміє та підтримає.

А поки… Темниця. Звісно, хлопці не бідували. Було вдосталь їжі, яка завжди вчасно з’являлася на столі, чистого одягу, а невидимі прибиральники тихенько працювали вночі, коли брати спали. Ліжко Полеля невидимки перенесли ще в перший день і поставили в кут. Лада подбала про здоровенний стелаж з бібліотеки. Хлопці із сумом дивилися на нього. Пересунути його вони не могли. Він також тримав на собі Ладині заклинання.

З горя хлопці почали читати.

За два тижні Лед видав:

— Йолкі-матолкі. Я тепер знаю, чого нас закрили. Отут усе написано, — і Лед помахав перед носом брата грубенькою книжкою.

— Ага, ліпше б ти знайшов спосіб забратися звідси. Читай-читай, мо’ і знайдеш. А чого ми тут і так відомо. Не слухалися матері. І, знаєш, братіку, я вперше про це не шкодую. Вона, звичайно, хороша, велика і могутня та все таке, але цього разу не права. Ой, не права. І коли батько дізнається, щось страшне буде. От побачиш. Де це чувано — вигнати з дому бідну нещасну сироту.

— Та Мальва не зовсім і сирота, і матінка її й не виганяла наче, — поправив брата Лед.

— Що? — Полель сердито визвірився на брата. — То ти тепер на боці Лади?