Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

— Взяти під охорону цей об’єкт. Відібрати все, що є при об’єкті. Перемістити до кімнати для роздумів, постригти, помити, дати новий одяг, нагодувати. Далі чекати моїх вказівок. Номер три відповідальний.

Мальва не встигла нічого ані подумати, ані сказати. Битися з чоловіками теж передумала. Ну, потовче вона їм пики? Що далі? Усе одно сірий брат зробить по-своєму. Хм… Це ж треба, потрапити у світ, де люди, схоже, не мають імен. Тільки номерки.

Міцні чоловічі руки підхопили її і… Ноги самі по собі відірвалися від землі. Вона полетіла! Взуття її охоронців працювало як літальний транспорт. «От чому в місті немає автівок!» — здогадалася Мальва. Але і жодного літального об’єкта вона поки не завважила. Внизу пропливали сумні краєвиди: однакові будинки, невеличкі одноманітні зелені зони, поміж будівлями — декілька фруктових дерев, стіл, лавки. Пролітали вони і міський парк, що був наче зелена зона для відпочинку. Мальва це так для себе вирішила. Акуратно підстрижений газон, доглянуті клумби та дерева. Довкола ідеальна чистота. Купа лавок, фонтани, невеличкі сірі будки, а біля них столики. «Напевне, літні кафешки», — подумалося. Відсутність дитячих майданчиків з гойдалками та атракціонами чи бодай пісочницями дивувала. Однак скоро вони домчали і до тих закладів, де, очевидно, навчалися чи перебували діти. Це двоповерхова широчезна будівля, а поруч неї — безліч дитячих атракціонів, пісочниці, гойдалки, каруселі… Схоже на дитячі садки у світі Єдиного Бога, тільки вдесятеро більші. Весь комплекс був обгороджений прозорим парканом, можливо, й скляним. Поряд знаходився ще один подібний заклад. Однак без ігрових майданчиків, лишень зі стадіоном, різними спортивним площадками: тенісною, баскетбольною, волейбольною. «Може, спортивна школа?» — подумалося. Це все теж було ідеально чисте та геть безлюдне.

Доволі швидко вони домчали до найвищої будівлі міста. Чоловіки не зводили з Мальви очей, міцно тримаючи її попід руки. Дівчина намагалася зчитати їхні думки чи принаймні побачити їх у вигляді сніжинок. Конвоїри явно були смертними, а з ними завжди це виходило. Тільки не цього разу. Порожньо. Не достукатися. Лишень згодом вона зрозуміє, що справа в окулярах, які носять усі смертні мешканці сірого міста. І немає значення, де і ким ти працюєш. Окуляри захищали від стороннього втручання.

Зайшли досередини хмародера. Стіни тут були прозорими. Охоронця, очевидно, попередили про їхній прихід. Він мовчки натискав на кнопки на своєму моніторі, не ставлячи жодних запитань. Автоматично розчинилися вхідні двері, потім — двері ліфта. Зайшли в білосніжний ліфт. Не було ані кнопок, ані дзеркала, жодних картинок чи бодай якихось знаків на стінах. Двері автоматично зачинилися. Жодних лампочок у кабінці ліфта, але темно не було. Стіни, мабуть, були зроблені з матеріалу, який у темряві світився. Ліфт легко і безшумно помчав їх… не вгору, а вниз…

Довгий вузький коридор світився неяскравим м’яким світлом та був, очевидно, оббитий таким самим матеріалом, з якого зроблено ліфт. По обидва боки коридору щирилися двері. Один з охоронців відчинив ті, на яких стояв номер десять. Жестом він попросив Мальву зайти. Вона вкотре попробувала застосувати проти конвоїрів силу темних заклинань і вкотре зрозуміла, що будь-яка магія тут просто не діє. Чортихнулася про себе і чемно увійшла до кімнати. Нічого-нічого, вона поки не воюватиме. Завтра-післязавтра з’явиться батько та забере її з цього чистого сірого раю.

Батько не з’явився ані завтра, ані за тиждень. Зате почалося таке… У неї відібрали все: мушлю, брудний одяг, навіть волосся.

Мальва боронилася. Та щось зв’язувало її безсмертні сили, і вона могла тільки зухвало думати-говорити. Опір її швидко зупинили. Бо на кожну силу знайдеться більша сила.

Її спочатку вмовляли начепити сірі окуляри. Адже так заведено в тутешнім краї, такий звичай. Мальва сказала, що вона плювати хотіла на їхні звичаї і взагалі вона тут ненадовго. І готова хоч уже забратися із сірого раю куди подалі. Згідна була навіть на Темний світ. Її відповідь лишень розлютила. І сірі, які тут усім заправляли, вирішили їй помститися та начепити на очі спеціальні біолінзи. Щойно вони торкалися сітківки, як ставали з оком одним цілим. Тому позбутися їх неможливо, хіба що виколупати разом з оком. Такі лінзи в сірому світі носили одиниці. Це був пробний варіант, і поки його в широкий вжиток не запроваджували. Але й це виявилося безглуздою затією. Тому що начепити на Мальву лінзи можна було тільки силоміць. І сірі таки пішли на це. Зв’язавши їй руки, затиснувши голову, вони намагалися вживити Мальві в очі лінзи. Вона готова була вирвати їх разом з очима. У них світ перетворився на сіру мішанину. Довкола сіра безвихідь, сірий світ та сірі люди. Та найстрашнішим було те, що споглядання через біолінзи паралізувало її волю. У голові з’являлися картинки чудового життя в сірому світі, де всі рівні, де немає ані голоду, ані вбивств, ані інших лих. Де не потрібно боротися за виживання, бо старший сірий брат уже давно за тебе все вирішив. І твоє завдання — це просто сіро та буденно жити.

Та сталося диво. Мальва не виколупувала собі очі абощо. Лінзи самі по собі випали. Відбулося фізичне відторгнення. Організм Мальви не приймав жодного втручання. Цей випадок збентежив уми винахідників світу Досконалих. Адже не виключено, що схожі випадки траплятимуться і з іншими. Тому дослідження та вдосконалення біолінз треба продовжувати. Запроваджувати серійне виробництво поки зарано.

Мучилися охоронці з нею щоразу. Уже й не відали, чого від дивної гості чекати. Звісно, могла поводитися і спокійніше, але такого задоволення вона сірим не подарує. Четверо на одну тендітну худющу малу — круте видовисько. Силою вони її стригли, силою забирали мушлю, силою заштовхували до ванної… А після в кімнаті на неї чекав новий одяг: сірі штани, сіра теніска, сірі кроси, звичайні, не літаючі.

Мальвина камера-кімната була невеличкою. Лишень п’ять квадратних метрів. Де поміщалися ліжко, стіл, стелаж із книжками, стілець, шафа для одягу. Поряд — ванна кімната з душовою кабінкою. І жодного натяку на вікно. Звісно, які вікна під землею? Стіни кімнати та ванної були пофарбовані в однотонний темно-сірий колір, який Мальві вже не просто не подобався. Він її бісив. Єдиним біль-менш приємним предметом інтер’єру була світло-кремова люстра, яка вмикалася звичайним вимикачем, а не централізовано, як усе в цьому світі. Хоч якась демократичність. Вхідні сірі двері зсередини не мали ручки. Увійти можна, але вийти зась. За ними незмінно стовбичив охоронець. Вона його відчувала. Охоронець приносив їжу, мовчки ставив її перед Мальвою і мовчки виходив. Ані доброго дня, ані смачного. Усі її намагання розговорити чоловіка розбивалися об крижану байдужість. Силою мірятися з ним не мало сенсу. Мальва знала, що неподалік чатує з десяток добре вишколених та підготовлених вояків. І якби навіть припустити, що фізично Мальва їх переможе, то марно. Тому що вибратися звідси без отого чувака, котрий сидить нагорі і тисне на кнопки пульта, нереально. У будинку немає сходів, тільки ліфт без кнопок.

Що залишалося? Це спати, їсти, нудитися. Старатися увімкнути хоч якісь свої безсмертні таланти. Хоч то й безглуздо: тут вони були заблоковані наглухо. А ще чекати. Їй обіцяли прихід батька. Минув не один тиждень. Батька не було, а її вимоги та навіть благання поговорити про це розбивалися об байдужість охорони.

Інколи вона гортала книжки, які стояла в неї на полиці. Жахнулася від їхнього змісту. У книжках пафосно писалося, що ідеальний світ — це світ сірості. Бо це досконалий світ, без насильства, без любові, без ненависті, без віри, без честі, без совісті, без зла, без співпереживання… Здолала лишень кілька сторінок тексту, і коли зрозуміла, що мозок іржавіє та скрегоче, просто лежала на ліжку й просила Творця, щоб якнайшвидше хоч хтось більш-менш притомний її звідси визволив.

Оскільки в камері не було годинника, то судити про зміну діб могла тільки по тому, як їй часто та регулярно приносили їжу. Минув, за підрахунками Мальви, майже місяць. І ось урешті двері камери відчинилися і до кімнати зайшов не охоронець з обідом, а старший сірий брат. Той самий, біологічний батько Остапа, котрого колись звали Шепотом. В одній з книжок вона знайшла фото з усіма сірими. Шепіт красувався на першій сторінці та в товстій сірій рамці. Унизу підпис прамовою: «Старший сірий брат». Фото інших сірих були підписані лаконічно: «Сірий брат». І портрети їхні не вдягали в рамки. Отже, старший сірий — один-єдиний. І, очевидно, це він усім тут заправляє.

— Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Мальво, — почав урочисто і вдавано прихильно гість.

Мальва внутрішньо стиснулася. Розрізняти фальш вона могла і без свого призначення, і без блокування її талантів. Кивнула. Сірий продовжував:

— Поки твій батько затримується. І ми не розуміємо причини. Разів п’ять його повідомляли, усе безрезультатно. Очевидно, у нього є важливіші справи, аніж донька.

Сірий вдавано приязно вглядався в Мальву.

— Та невже? Я вам не вірю. Батько нічого не знає. Упевнена. Ви брешете. Але якщо навіть то правда і ви маєте з ним дружні взаємини, то чому ви утримуєте мене як полонянку?