Розділ «Дара Корній Зворотний бік світів »

Сірий говорив з теплою усмішкою на устах. Відсутність емоцій у голосі, металевість у погляді, бездушність у посмішці. Мальву аж пересмикнуло від того. А вже ліпше темні з їхньою ненавистю до всього світлого, аніж ця гидка гра і сірі щупальця-очі, які прагли угвинтитися у її душу. Мальва поставила захист. О, пану сіромасі далеко у вмінні навіювання до Мора, і якщо вона того здолала, то тут і поготів. Навіть не намагалася зчитати думки тих, хто населяв цей світ. Відчувала, що тут ані світла, ані темна магія не діє. Усе заблоковано.

— Звідки ви знаєте мого батька? — запитувала, зовсім не ховаючи свого невдоволення. — Зрештою, я до вас у гості не збиралася. Я хотіла потрапити до Яровороту. Може, ви мене туди спровадите? Буду дуже вдячна.

Сірий при згадці про Яроворот скривився.

— Яроворот? Ні-ні. Це неможливо. У нас із цим світом певні непорозуміння. Ліпше нехай батько вирішує, що з тобою робити. Утекла з Темного світу, вештаєшся хтозна-де. Хіба це нормально для юної безсмертної — бути такою безвідповідальною?!

Він не запитував. Він констатував очевидне. Безвідповідальна особа Мальва криво посміхалася:

— Зараз ви мені нагадуєте мого діда Мора. Той теж мене пиляв без кінця та обзивав безвідповідальною, а ще закликав до виваженості та мудрості. Е-е-е, пане… Даруйте, як вас звати? Ви наче не назвалися.

Сірий скривився. Дівчина запитувала про очевидне.

— У сірих немає імен. У нас заведено один до одного звертатися «сірий брате». Ім’я робить людину залежною. За допомогою імені легко людину прив’язати до чогось чи до когось. Відсутність імені — це внутрішня воля для тебе, повна незалежність. Світ сірих — досконалий світ. Тут мешкають звичайні смертні люди, які займаються самовдосконаленням і себе, і довколишнього світу, працюючи на Творця. Ми, старші брати, сірі брати, безсмертні, лишень допомагаємо цьому світу, сприяємо розвитку.

Сірий говорив багато і натхненно. Але Мальва не вірила ні єдиному слову. Вона знала трагічну історію загибелі світу Застиглого Сонця, який погубили сірі. Мальва уважно вдивлялася в очі сірого брата. Когось він їй нагадував, когось доволі рідного та близького. І аж схопилася рукою за голову, коли здогадалася. Перебила чоловіка на півслові та вигукнула:

— Ви — Шепіт, батько Остапа, так?

Чоловік устромився в неї очима. Масна і солодка патока сповзала з його обличчя, і зараз воно було справжнім — мармуровим, безжальним і навіть жорстоким:

— Як ти смієш, дівчино, кидатися такими звинуваченнями? У сірих немає дружин, у сірих не буває дітей, бо у них немає сім’ї. І навіть батька та матері в них немає. Існує лишень велика ідея, якій ми, сірі брати, сумлінно служимо.

Мальва обурено вигукнула:

— Що, ідея? Ви — великий дурень, Шепоте. В Остапа ваші очі, вуста та лоб. Це гени, і від цього не відкараскаєшся, якби не старався. Мати такого сина — це гордість. Для чого тоді жити? Для ідеї, яка може в результаті виявитися хибною чи навіть шкідливою та небезпечною?

— Як ти смієш?! — обурився сірий.

— Ба, більше, смертельною, — не вгавала Мальва. — Я знаю про ваші маніпуляції зі світом Сонячної Мушлі. Ви занапастили той світ. Ви, Шепоте, його вбили!

Мальва не могла стриматися. Цей сірий блазень її дратував. Вона була голодна, її мучила спрага, хотілося залізти у воду та змити із себе всі нашарування світів, якими їй довелося за кілька днів прочимчикувати. Слів не добирала, стало байдуже, як реагуватиме Шепіт. Батько от-от з’явиться і забере її. Пофіг куди, але подалі від сірого пекла, від чокнутої Ягілки та ревнивої Лади. А зі Стрибогом вона розбереться, вона переконає його в чесності Птахи, у своїй любові до нього, і тоді в них усе буде добре. Хіба вона не його донька?

— Ну ти і… — сердито вичавив із себе сірий. — Ніякий я не Шепіт. Я — великий сірий брат. І світ Сонячної Мушлі до мене, як і до сірих, не має жодного стосунку. Я збагнув щойно: ти — некероване невиховане розбещене дівчисько. Тебе щойно врятував один з наших братів. І що? Замість подякувати, ти сиплеш необдуманими звинуваченнями. Не хочеш поводитися чемно, як гостя, тоді поговоримо з тобою по-іншому…

Отже, Мальва не схибила. Те, як перелякано бігали очка в сірого і як він категорично протестував проти свого батьківства, говорило про одне — вона влучила. Він — батько Остапа. Той самий сірий, котрий зрікся свого імені, зрікся минулого.

Сірий сердито дивився на Мальву. Ляснув гучно двічі долонями. Нізвідки взялися двоє чоловіків у сірому. Вигляд мали геть кумедний. Вбрані в сірі штани, сірі теніски, сірі кросівки, голомозі, в окулярах із сірими скельцями. Як клони, на перший погляд. Лишень трохи різного зросту.