Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

Усі зареготалися.

— Мене, полковника Кривоноса, мугирякою назвати? Як дав я йому, то він і ноги задер. Його поплентачі до мене, коли ж глянуть, — а хлопці вже мушкети на них понаводили! Коли ж і кошовий іде. Звелів ляшкам забиратися з Січі, бо за угодою можуть вони лише на Хортиці стояти!

— Розперезалися ляхи… гуляють не в свою голову! — буркнув Ганжа.

— Наливайка на них немає! — укинув Івась, догризаючи поросячу ніжку.

Усміхнулися всі, та якось невесело.

— Гаразд, — підводячись, каже характерник, — підемо ми… Коли що, то знаєте, де нас шукати!

— То він у тебе живе? — питається Кривоніс.

Характерник надів шапку і шаблю взяв під пахву.

— Та невдовго йому на Січі пробувати! Певне, скоро прийдеться рушати нам у дорогу… й сам не знаю, куди!

— Ну, то нехай береже тебе Господь і Матір Божа, Пречиста Лада! — каже Кривоніс до Івася.

А той уклонився мовчки, та й подалися вони надвір.

Жеребці надворі вже застоялися й аж конов'язь гризли од нетерплячки.

— Та постій же, чортів сину! — каже Івась гнідому, вилазячи у сідло. — Оцеє напхавсь поросятиною — насилу до стремена дістаю!

— Ну що, — каже характерник, коли вони заїхали у січову браму, — втямив, з ким то ми балакали?

Івась кивнув.

— А певно!

— То з ким?

— Хто ж Ганжі, Богуна та Кривоноса не знає! Се ж перві лицарі на Вкраїні. Не був би я козак, якби за них не чув.

— Як треба буде, то вони завжди у пригоді тобі стануть, — каже характерник. — Бо й вони служать тому ділу, що й ми оце з тобою! Второпав?

— Авжеж, — каже Івась.