Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Значить, ще не пропало наше щастя! — каже, гупаючи кулаками по столу. — Слава тобі, владарю неба і землі! Слава тобі, Дажбоже, що почув наші молитви!

— Давно ж не було сього оберега в Україні!.. — каже характерник.

— Сподобив нас Господь своєю ласкою! — реготався Богун. — Ну, тепер зваримо таку кашу… пеклу стане гаряче, а не те що ляхам!

— Та про що се ви річ ведете? — питається кошовий.

— А про те, що заповідаються на Вкраїні такі діла, котрих не бувало! Тільки довго тобі про теє розказувати… — каже йому характерник. Та й узяв Івася за руку. — Не питай більше у нього нічого…

— Та бачу я, що з ним дива якісь коїлися… — каже кошовий. — Але те мене не обходить — як не татаре його в бран займали, то нехай іде собі! А нечисти нам не боятися…

— Куди ж ти поведеш його, Козубе? — питає Богун.

— До своєї хати, — каже характерник. — Буде мені за джуру, як пан кошовий отаман оддасть!

Той і махнув рукою.

— Забирай, — каже. — Правда, малий він ще для джури… Може, нехай би до дяка ходив грамоті вчитися? Бо на тому хуторі, певне, нічого, крім конячих хвостів, і не бачив! Знаєш грамоту? — питає Івася.

А Йвась долоні за пояс заклав і живота вперед випнув.

— А нащо козакові тая грамота? — каже. — Козакові головне шабля, кінь та люлька на додачу! А школа хліба не дасть. То нехай ляхи да єзуїти тії кляті книжки читають! Еге, якась скотина понаписує, а ти читай…

Тут зареготалися всі, аж шибки задзеленчали у вікнах.

— Золота дитина! — каже нарешті Богун.

— Далеко підеш, козаче, — каже кошовий, утираючи сльози, — як не на шибеницю, то на палю безпремінно! Забирай його, Козубе, щоб мої очі на нього не дивилися! На що вже перевелося славне козацтво — грамотних людей ляхами взиває…

— Ото й ходімо звідціля, коли тут нас так шанують! — каже Йвасеві Козуб.

Той уклонився кошовому, шапку надів, і вийшли вони надвір.

Уже геть смеркло. В куренях і не світилося — запорожці рано лягали спати, тільки чатові стояли на валах та біля комор із огневим припасом. Думав Івась, що до куреня його характерник поведе, аж той пройшов через браму і звернув у січове передмістя.

— А куди се ми йдемо? — питає його Івась.

— Додому, — каже Козуб.