Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Довго ж я спав! — каже.

— Був би ти навік заснув, якби не збудили! — каже йому осавул. — Мороз он уже береться під вечір… Відкіля ти тут узявся?

— З хутора, — каже хлопчак, протираючи очі.

Перезирнулися запорожці.

— А хутір твій де?

— Коло Любомира… та його вже немає — нечисть спалила!

— Коло Любомира, кажеш?! — питається осавул. — Так тебе що, у ясир зайняли?

— Ні, — каже хлопчак, — я встиг утекти… ось, на коні!

— А як же тебе зовуть?

— Івась.

Глянув на нього осавул та й почухав потилицю.

— А батько твій хто?

— Я в діда і баби жив, — каже хлопчак, — а батька ляхи вбили… як ото силенна битва була під Кумейками! Чули про неї?

— Чули, — каже Дряпайло. — І як же твій дід прозивався?

— Він січовий козак був! А звався Галай.

Запорожці й загомоніли.

— Чув я, що був колись на Січі такий лицар… — нарешті каже Гордій. — Але так давно, що його хіба січові діди пам'ятають, та й то не всі!

— То коли ж се ваш хутір огнем пустили? — питається осавул.

— Учора.

— А ти, значить, на коня та й отеє аж сюди забіг?