Розділ «Володимир Арєнєв Душниця»

— Давай, — підсумував Курдін, — принось. Розберемося.

Їм дали завдання на канікули й нарешті розпустили. Сашко чекав на Настю біля школи, прокручував у голові різні варіанти того, як сказати про літо. І потім теж прокручував, навіть у маршрутці.

— Ти сьогодні дивний якийсь.

— Га? Пробач, я просто…

— Що «просто»?

Він мовчав, зачепився поглядом за екран, що висів над водійським місцем. Звична справа, там крутили рекламу й міські новини. Зараз саме зайшла мова про дружній візит одного з представників Тимчасового Комітету. Мовляв, візит завершується, міністр вирушає на півострів, оскільки невідкладні справи вимагають його присутності…

Показали, як міністр у супроводі двох помічників крокує уздовж вишикуваних гвардійців і піднімається трапом. Під музику — ймовірно, під гімн нової автономії.

Сашко, певна річ, впізнав мелодію. За останні місяці він чув її аж надто часто, здебільшого вночі.

На півсекунди крупним планом майнуло обличчя. Навіть шрам, що змійкою сповзав у сивину над скронею.

Настя подивилася на екран запізно, коли показували вже інший сюжет.

— Слухай, — згадав Сашко, — може, ти знаєш. Як перекладається слово «атар'ін»?

— Та по-різному, зважаючи на контекст. А тобі навіщо?

— Зустрічав у дідових нотатках кілька разів.

— Найчастіше так називали прийомного батька чи просто старшу людину, з якої беруть приклад.

— На кшталт учителя?

— Але тільки не шкільного, а такого, знаєш… по життю.

— А «ту пропейлоча»?

— Може, «ту пропейлоч-ар»? Тоді — «ти пробачений». Теж у діда в нотатках знайшов?

— Теж… Настю, — наважився він нарешті, — тут така справа.

— Молоді люди, — втрутилася тітка, що стовбичила в них за спиною і гучно сопіла, перекладаючи сумку з руки в руку, — ви сходите? А то стали, бач… ні пройти, ні проїхати!