Розділ «Станція м'яких іграшок»

«Не можу. Та якщо… якщо ви не продаєте, піду до когось іншого, не хвилюйтеся».

«А яка різниця?»

«Це ви у мене запитуєте? — здивувався я. — Звідки ж мені знати?!»

«Послухайте, — вона, простягнувши руку, вхопила мене за долоню, — послухайте, у вас у дитинстві була улюблена іграшка?»

«Звичайно. Але до чого тут…»

«Що? Що це було?»

Я завагався. Нелегко розповідати таке незнайомим людям: це майже інтимна подробиця, і чим старший, тим більш особистими стають подібні спогади. Одначе відповів: «Набір солдатиків. Пригадуєте, були такі…»

Вона перервала мене: «Зачекайте. Не те. Я кажу про улюблену іграшку, а не про улюблених солдатиків. Улюблену м'яку іграшку. Ту, з якою ви лягали в ліжечко, з якою засинали, яку намагалися нагодувати шоколадом і ніколи — манною кашою, бо вона, іграшка, як і ви, ненавиділа манну кашу…»

«Звідки ви знаєте?!»

Жінка всміхнулася: «Яка ж дитина любить манну кашу?»

«Справді, була в мене така іграшка. Власне, я чому відразу не здогадався? — я ж ніколи не називав його іграшкою. Він був чимось більшим, аніж просто річчю».

«Що це було?»

«Левко. Маленьке блакитнооке левенятко. Ви вгадали, я справді лягав із ним у ліжечко. Правду кажучи, навіть не міг заснути без нього, коли одного разу Левко порвався і мама взяла його, аби зашити».

«Тож правда, що він був майже як людина?»

«Правда», — я потягнувся за цигарками.

«Він був наче ваш маленький брат, — сказала вона. — Ваша маленька копія, еге ж?»

«Ви психолог?»

Жінка сумно всміхнулася: «Коли працюєш на фабриці м'яких іграшок, мимоволі починаєш розумітися на подібних речах. Бачте, у вас, як і в тисячі тисяч інших людей, у дитинстві був такий-от плюшевий братик. І ви зростали разом із ним — до певного часу, а потім виявилося, що він уже не може рости далі, і ви розпрощались. Він залишився в Дитинстві, а ви, так би мовити, пішли у Юність. Те ж саме, по суті, трапляється з кожною дитиною. А знаєте чому?»

Я цілком відверто відповів, що не знаю.

«Тому що кожній дитині потрібен такий іграшковий приятель. У маленькій людинці надто багато того, що нинішні шарлатани-екстрасенси звуть словом „енергія“: думки, почуття, емоції, прагнення, сміх, сльози, здивування… Боже мій, усього не перелічити! А батьки завжди зайняті, вони на роботі; а бабусі з дідусями за теперішніх часів нечасто панькаються з онуками — їм також доводиться заробляти на життя. І все, що виникає в дитині й має виплеснутися, виплескується на Улюблену Іграшку. Причому „Улюблену“ саме з великої літери. Я десь читала, що рослини здатні сприймати музику. Музику! А в дитині вирує така круговерть енергій… Куди там музиці! І все це зазвичай спрямовано на іграшку».