Розділ «Чудове перетворення»

Її біль не минув, але трохи відступив — навіть біль інколи втомлюється.

Стара почовгала до кухні. Тут було все як завжди. Чорніло вікно без фіранки, за ним стирчав тупим олівцем ліхтар. У будинку навпроти пересувалися нечіткі кольорові силуети — ніби там інша країна, країна з далекого майбутнього.

Зітхнула. Пішла ставити чайник.

Скелет відійшов від плити, аби не заважати старій. На плиті стояла маленька каструлька із вермішелевим супом, поряд — сковорідка, ручка якої була наполовину відламана, чайник. Вона взяла чайник, відчуваючи, як бовтається в ньому ранкова вода, прошкандибала до умивальника й відкрила кран. Звично дочекалася, щоби стекла іржа, підставила під струмінь посудину.

Скелет не відводив погляду.

Стара бряцнула чайником об плиту, запалила вогонь під ним і каструлькою.

Настирливо кололо в боці — вона вирішила хоча б посідити перед тим, як починати прибирання.

Важко зарипів під нею табурет, майже такий само старий, як і вона.

— Чого вирячився, сідай, — веліла скелетові.

Той пересмикнув лопатками:

— Дякую. Не хочу.

— Знатця, не втомився…

— Що?

— Глухих везли, тебе забули, — огризнулася стара. — То чому ж ніхто, крім мене, тебе не бачить?

Кістяк поворушив нижньою щелепою.

— Не знаю. Як цікаво…

— Як цікаво! — передражнила його стара. — Ну, і що ж ти далі робитимеш?

— А треба щось робити?

Закипів чайник.

Стара сердито подивилася на скелета: