Розділ «Чудове перетворення»

— А звідки всі беруться? — розгублено запитав він. — І я, мабуть… звідти ж.

Стара оскірнулася:

— Ага, аякже! І яка ж дурепа тебе народила?

Він знов стенув лопатками:

— А тебе?

— Ах ти ж!.. — прошипіла стара. — Гадаєш, якщо валізу підніс, можна і баляндрасити? Та ти…

— Я тебе образив? — розгубився скелет. — Вибач, будь ласка. Просто… Я справді не знаю, хто такий і звідки взявся. Я просто… ішов і побачив тебе. Тобі було боляче.

— І що ж? — пхикнула стара.

— Ну… я не міг ось так пройти. Тобі ж було боляче, — повторив він, наче це все пояснювало.

— Атож, ішов. А що ж було до того, як побачив мене?

— Ішов…

— А до того, як ішов?! — вона ледве не зірвалася на крик від його непробивної дурості — і від власного переляку перед оцією невідомою істотою, яка зараз тримала її валізу.

— Не знаю. Скільки себе пам'ятаю, завжди йшов.

— Так не буває, — відрубала стара.

Він розвів руками, й валіза лелечим крилом розрізала морозне повітря.

— Ходімо, — наказала стара.

Попереду було п'ять поверхів.

3. Ключ ввійшов у замок і сухо провернувся, двері прочинилися. У квартирі стояв ядучий запах тютюну, вчорашнього вермішелевого супу й мертвих газет.

Увійшли.

Стара причинила двері й постояла трохи, впевнюючи себе, що спина майже не болить. Нагнулася, розстібнула змійку на лівому чоботі, почала стягувати його. До половини стягнула, потім знову випрямилася й застигла. Відпочивала.