Розділ «Смак до знань»

— І от Спритник, здолавши загадку Трьох Однооких Близнюків, опинився нарешті перед Завісою Незримого. За нею на нього з Красунею чекав Оракул.

Абсолютна, космічна тиша. Навіть пакетом із запіканкою не шурхотять.

— Що являла собою Завіса Незримого? Нескладно відповісти: це був величезний полог, що відмежовував дальню частину зали. За пологом і був захований Оракул. Ніхто — ні людина, ні звір, ні пташка — не могли порушити усамітнення, в якому перебував за Завісою Оракул. Нікому не дано було побачити його і залишитися живим. А от Оракул, звісно ж, знав усе про прохачів задовго до того, як вони переступали поріг зали…

Шахх розповідав із легкістю людини, котра всоте повторює одне й те ж. Історію про Тоша і Красуню він вигадав, коли був молодим і наївним… Коли вірив, що цей світ ще можна врятувати. Але якщо з року в рік спостерігаєш за тим, як деградують покоління, і щоразу думаєш: от вона, межа, нижче якої опуститися неможливо… А потім приходять наступні — і ти розумієш, наскільки обманювався!..

Рано чи пізно тебе починають гризти сумніви: а може, все даремно?

Потім усвідомлюєш: так воно і є.

Незрідка Шахх ловив себе на тому, що перестає вплітати в історію Тоша щось пізнавальне. Дедалі частіше він забував значення рідкісних слів.

Цього не помічали — не було кому помічати.

Зараз він розповідав — і вперше відчув, що в залі є той, хто не просто стежить за пригодами Тоша і Красуні. Довгозубий новачок не відводив від Шахха очей. Це був погляд… Шахх спершу навіть не зрозумів, який саме. Не ображений, ні. Не зловтішний (як у чубатого) і не байдужий (як у більшості), навіть не азартний, хоча зараз розважник розповідав про Оракула.

Це був — збагнув раптом Шахх — погляд, сповнений презирства. Довгозубий знав, що правильно вирішив загадку.

Стоячи посеред запаскудженої, просмерділої потом і прілим листям зали, Шахх несподівано зрозумів, яким нікчемним він став. Він, Шахх, знає більше, ніж усі юнаки та юнки, що сидять зараз перед ним, колись дізнаються! Невже до скону днів він так і розважатиме це ремиґливе та пердливе стадо?!

— Але як, — запитав Тош, — нам перемогти загарбників? Де знайти легендарну Зброю Давніх?

— Вона нічим тобі не зарадить, — відповів Оракул. — Бо — поглянь на себе. Ти сильний і хитрий — та чи ж мудрий?

— Якщо є вірний клинок — нащо мені мудрість? Мої пращури знали чимало мов і вміли читати. Їм слугували розумні машини; вони вміли керувати погодою, створювали псевдоживих істот, мандрували глибинами космосу. Та хіба допомогло це проти загарбників?

— Загарбники тут ні до чого! — відрубав голос із-за Завіси Незримого. — Справа в них самих, у твоїх пращурах. Чимало пророків віщувало людству загибель від катастроф та епідемій. Ніхто й уявити не міг, що людей згубить не біда, а благо. Не хвороби і природні катаклізми знищили вас, але — пересиченість! Коли все стало досяжним, ви розгубилися. Ви перестали хоча б чогось прагнути, забули, для чого створені. Людина — володар Землі, тож мусить урядувати нею мудро і справедливо, а для цього необхідно розвиватися. Твої пращури досягли того стану, коли будь-яке знання стає доступним майже миттєво. І що ж? Вони сплутали можливість отримати знання із самим знанням. Стоячи біля прочинених дверей зброярні, ти можеш увійти і взяти будь-яку зброю. Але ти не володієш нею.

— А хіба є різниця?

— Коли поряд опиняться горлорізи, відчуєш її на власній шкірі. Чи багато користі від зброї, котра лежить за п'ять кроків від тебе, якщо до твого горла уже приставлене лезо клинка?..

Шахх розумів, чим і наскільки ризикує. Невидимий клинок завжди був біля його власного горла, але зараз Шахх сам, свідомо, щосили давив на нього. Те, про що він говорив, було надто складним для авдиторії. Він використовував прості слова, але ж абстрактні поняття цим завжди давалися насилу. Запах став ще нудотнішим.

І все-таки — вони слухали! Ці юнаки та юнки вперше за багато років слухали його, затамувавши подих! Можливо, хтось із них нарешті замислився над тим, хто він є і для чого існує на цій планеті…

Можливо, все ще не безнадійно! Бо, збагнувши, вони могли б…