Розділ «Частина III Провісниця»

— Еротичної? — єхидно мовить вона.

— Ні-ні, — махає рукою Михайло. — Психологічної. Називається «Інтерв’ю». Давай, уяви, що ти — зірка, а я — журналіст і хочу розкрутити тебе на сенсацію.

— Яка ж із мене зірка? — сміється дівчина. — Ноги закороткі.

— Класні ноги, — лагідно каже Михайло, цілуючи її в вушко. — Давай пограємо. Мені практика потрібна.

— Ну… ну гаразд, — зітхає Ярка. — То що?

Михайло виструнчується на канапі і набирає серйозного виразу.

— Значить так, шановна панно. Ану повідайте, яким був ваш найперший спогад?

Ярка блимає, не чекавши такого підступу від репортера.

— Гм… ну… Ліс, темний ліс. Вітер такий, як оце зараз.

— Більше нічого? — уточнює хлопець. — Щось там сталося? Бачила там когось?

— Ні… не пам’ятаю. А до чого це?

— Так треба, — таємниче мовить Михайло. — Далі. Чого ти найбільше боїшся?

Ярка здригається від холоду — здається, протяг; дарма, що квартира в центрі — рами старі, тож вітер так і гуляє.

— Боюся… — вона пригадує, радше ніж фантазує. — Боюся, що через мене станеться щось погане, і я не зможу завадити. А ти? Ти чого боїшся?

Михайло заперечно хитає головою.

— Так не можна, це не за правилами. Я задаю питання, ти — відповідаєш.

— Як ти сказав, називається ця гра? — пирхає Ярка. — «Допит в гестапо»?

Хлопець гнівно супиться.

— Ну добре, добре! — махає руками Ярка. — Я не буду. То що там далі?

Михайло зиркає несхвально, проте видно, що продовжити йому хочеться більше, ніж ображатись.