Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— Не дави на людей, їм зараз і так важко, — і до дядьків: — Чому вирішили саме мені здатися?

— Ну… Скільки можна… Здичавіли вже… — знову за всіх відповів учитель, але на нього з-за спини напер чоловік невизначеного віку з кудлатою бородою й, знявши кашкета, пояснив:

— Синок мій з вами оце говорив…

— А-а-а, ну ось, тепер усе зрозуміло. Маковійчук? Іванко твій син?

Дядько енергійно закивав:

— Усі кажуть, що вам можна вірити.

Крижень зітхнув:

— Я сам собі часом не вірю. А вам — тим більше! З чого б це мені вірити у ваше щиросердечне розкаяння, га? Ану, кажіть правду, чого вирішили здатися, банда?

— Спецзагін МДБ тут… — знову пояснив учитель, — переодягнений у партизанів. Так і так нам кінець. Ці горлорізи нікого не пошкодують.

Крижень від несподіванки зірвався на ноги:

— Спецзагін?.. Який спецзагін? Чому я нічого не знаю? Може, це бандерівське «есбе»?

— Ліс давно нам став рідним — ми чуємо все, хоч нас не бачать, — пояснив Маковійчук.

— Хлопці, котрі говорять з акцентом мешканців Вологди, навряд чи служать в «есбе», — підтвердив учитель.

— Де вони зараз? — заклопотано запитав Крижень, звівся з колоди й став притупувати, розминаючи ноги, що затекли.

— Під кордоном, у районі Дівочих Скель. Їх п’ятнадцятеро, — охоче розповів учитель, потім квапливо зняв окуляри, протер скельця, що запітніли від хвилювання, й знову посадив їх на носа.

— Ось що… — задумано сказав полковник. — Переодягайтеся в цивільне, йдіть поки по домівках… — і до капітана: — Зроби їм посвідки про адміністративний нагляд, — до чоловіків: — Усі мають куди йти?

Ті загуділи басовито:

— Так… Так… Є куди… Так точна…

Крижень вловив останню репліку й здивовано підвів брову:

— Що це за «так точна»? Хто сказав «так точна»?!