Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Дав Іванкові цукерку, і малий погнав до своїх друзів. Крижень все ще задумано глянув йому вслід і просичав крізь зуби:

— Чому я нічого не знаю про спецзагін на МОЇЙ території? А я так цього не люблю…

У Трохимовича з обличчя зійшла посмішка.

— Спєцатрад — гета дренна, — вирішив він.

— А я тобі про що? Хріново, я б сказав навіть так…

— І што будзєм рабіць? Га, Іванавіч? Скажу табє так: гетия сволачи кров пусцяць, а нам отвєчаць пєрад начальствам!

— Ну ти й довбень, старий! Люди загинуть! Я не дозволю, щоб на моїй території якісь виродки влаштовували свої паскудні справи! Я Львів попереджав, щоб зі своїми самоварами сюди не пхалися, і тоді тут буде порядок. Вони що, мій янгольський характер вирішили випробувати?

— Так што будзєм рабіць?

Крижень зупинився. Трохимович питально зазирнув йому в очі.

— Збирай наших. Підемо на карася…

— Скажу табє так: справа годная, але дурная, — вирішив Трохимович, знизавши плечима, й простягнув до Крижня руку, маючи намір щось сказати, але той відмахнувся й пішов у напрямку школи.

Трохимович розвів руками — й до себе:

— Нє, палавіць карася — справа добрає. Я галасую толькі «за». Але… Спєцатрад — нє карасі у ухє… Гета нават нє карасі в смятанє! О! — і підняв палець догори.

Москва, Луб'янка. 1946 рік, 4 вересня.

Кабінет Абакумова, 17:43 за московським часом.

Тут було тихо, ніби на цвинтарі в будень. Сам хазяїн тримав біля вуха телефонну трубку й уважно вслухався. Чути лише якесь віддалене тріщання зі слухавки й навіть те, як тривожно б’ються серця присутніх. А присутніх було десятеро. Усі — чини різних рівнів держбезпеки — полковники та генерали. Нарешті Абакумов буркнув у трубку: «Ага», поклав її на важелі телефону й сердито просвердлив поглядом полковника Медвєдєва, начальника другого управління МДБ УРСР. Той стояв ні живий ні мертвий, намагаючись втягувати пузо, щоб не дуже випинало з мундира. Знав, що Абакумов не любить товстих офіцерів. Тому від напруги тихо посапував.

— Ладно, полковник, — сказав Абакумов після паузи, — рассказывай, что вы там со своими хохлами решили. Времени нет, а ты стоишь и сопишь, как паровоз. Давай, излагай.

— В рамках операции «Карпатский капкан» мы задействуем четыре группы спецотрядов в количестве ста восьмидесяти человек при поддержке двух минометных взводов, сформированного пулеметного взвода, роты прикрытия и двух взводов обеспечения. Передовые отряды в количестве семидесяти двух человек, с целью проведения рекогносцировки и имитации провокационной деятельности отрядов УПА на Закерзонье, уже выдвинулись в заданный район. На днях начнут действовать, собственно, за кордоном СССР. Внешнее кольцо «капкана» сформируют два полка пограничной службы, 7-й и 4-й мотопехотные полки ТуркВО. Их усилят четыре истребительных взвода автоматчиков, сформированные в 81-й стрелковой дивизии.

— Еще раз напомню, товарищи: цель акции — полное истребление бандитских пособников! Кем бы они ни были! — суворо нагадав Абакумов. — Как собственно в городе руками спецотрядов, так и после выхода спецотрядов за городскую черту. Ни пол, ни возраст пособников не имеют значения. Даже членство в партии не должно нас сдерживать! Вторая цель — очищение спецотрядов бывшего осназа от антисоветских элементов. С этим все понятно?

— Так точно! — рявкнув Медведев. — В отряды подобран соответствующий контингент, с устойчивой психикой, готовый к исполнению любых приказов! Все они подконтрольны нам, поскольку их семьи практически пребывают у нас в заложниках. В основном это офицеры МТБ.