— А мені не подобається…
— Скажи, любий, а ти міг би зурочити капітана раніше, ніж він відріже тобі що-небудь? Ні, не перевіряй, я просто так, теоретично…
Вони чудово виглядали поруч: мужній широкоплечий Мускулюс, чия статура якнайкраще підходила до прізвища, і ставна повногруда красуня Наама: сині озера очей, пухнасті вії, щоки ледь побризкані ластовинням — і руса коса до пояса. Малефік заради свята скинув свою вічну куртку — лазуровий із золотим гаптуванням каптан Андреа чудово гармоніював із сильно декольтованою сукнею некромантки, вишитою по ліфу дрібними перлами.
— Добридень, пане барон!
— Анрі, ви неперевершена!
— Пані Шавазі! Кажуть, ви перебралися з Чуриха до Реттії?
— О, так! Між іншим, завдяки Андреа і вам, пані Кукіль.
— Мені?
— Наше коротке співробітництво в лабораторіях Чуриха принесло плоди значно вагоміші, ніж можна було сподіватися. Вузька спеціалізація заважає прогресу Високої Науки: на стиках галузей криється стільки нового! Принципово інші підходи, несподівані ракурси, побічні ефекти… Словом, ректорат Універмагу запросив мене і Фросю — ну звісно, гросмейстера Ефраїма! — до столиці, прочитати курс лекцій зі структуральної дрейгурації. А троє професорів, у тому числі й приват-демонолог Матіас Кручек, за обміном виїхали в Чурих. Перспективи відкриваються такі, що…
Очі Номочки палали, на щоках проступив чарівний рум’янець.
— Його чорнокнижництво в Реттії?
— Його чорнокнижництво стоїть біля вікна і п’є шостий кубок вина підряд!
— Даруйте, ми вас ненадовго покинемо…
— Звичайно!
Ефраїм Клофелінг був не сам. Одягнений у довгу мантію академіка, гросмейстер азартно розмахував повним кубком (вино при цьому залишалося без руху, немов замерзло), щось розповідаючи Фернану Терцу. Поруч із профосом стояла Марія Форзац. Барон з вігілою насилу її впізнали: після зняття печатей і зникнення діббука містрис Форзац дуже змінилася. Обличчя пані помітно ожило, рухи стали вільнішими і більш плавними; Марія погарнішала і, здавалося, скинула з пліч десяток років.
«Тягар з душі звалився, — думала Анрі, дивлячись на усміхнену містрис. — У буквальному розумінні слова. Цікаво, як вона себе почуває без діббука? Вільною? Чи навпаки, ніби втратила частину самої себе? Хотілося б знати…»
Чогось не вистачало трійці біля вікна.
Ах так, собаки.
— …саме вас, друже мій! Зрозуміло, не вас особисто, а Дозору Сімох у цілому. Ви ніколи не замислювалися, чому характер дій і методи Дозору не змінюються протягом століть? Не всім ці методи здаються правильними, багато хто вважає, що діяльність ордену-невидимки перешкоджає розвитку ряду галузей Високої Науки; є ображені, є супротивники… Час замислитися, тонше підійти до рішення окремих питань. У капітул приходять нові люди зі своїми поглядами, ідеями, болем, страхами… А проте, все залишається, як і раніше. У чому причина?
Гросмейстер зробив багатозначну паузу, відпив ковток вина. Барон з вігілою зупинилися за три кроки, не наважуючись перервати монолог його чорнокнижництва. Слова Ефраїма призначалися не їм, але грос говорив на повний голос, чути його міг будь-хто бажаючий — що, схоже, анітрохи не бентежило великого некроманта.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том другий ЧУРИХ“ на сторінці 134. Приємного читання.
TextBook