Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Обитель героїв

Поки досвідчений цирульник-нігтяр займався його пальцями, барон Конрад фон Шмуц уважно, не сказати б прискіпливо стежив за другим цирульником — стригунцем, що обслуговував службову перуку барона. Майстер скінчив завивати буклі, легко закріпив косу на золотому дроті й зараз, вправно орудуючи шпильками та обручем, надавав перуці форми. Поруч чекали своєї черги пудрениця, помада для волосся, зварена з ведмежого жиру з геліотропом, та срібна брошка — самка грифона розпростерла крила над гніздовищем.

Суворий погляд барона потеплішав і пом’якшав.

Цирульня «Іридхар Чиллал», заснована однойменним куафером, втікачем із Лa-Ланга, засудженим на батьківщині до зміїної ями довічно за спотворення вигляду царствуючої особи, славилася на всю Реттію. Працювали тут віртуози, здебільшого нелегали. Хазяїн, вихований у східній суворості, регулярно нагадував працівникам про принади зміїних ям і вічну правоту клієнтів, тож скаржитися не доводилося.

А яка тут водилася огіркова олія!

А яких п’явок ставили до скронь і на зап’ястки!

Думка про п’явок дивовижним чином нагадала баронові про призначену на сьогодні дуель із зухвалим корнетиком Лефевром, названим сином полку кінних пращників. Шмаркач, молоко на губах, ріденькі вусики, а туди ж! Уголос, в офіцерських зборах, розмірковувати про переваги та недоліки працівників Всевидющого Приказу, применшуючи перші й без міри перебільшуючи другі… Нахаба зволив зневажливо відгукнутися про розкриття «Справи мокрого виродка», за яку Конрад, обер-квізитор огульно знеславлюваного Приказу, одержав перший ранг і подяку від прокуратора Вільгельма Цимбала. Мовляв, буйного маніяка, спійманого на гарячому, при вчиненні опору, зарубає кожен бовдур! А якщо ти не бовдур, як більшість Всевидющих, то будь ласкав узяти живцем і кинути до буцегарні! Рубати ми всі вміємо…

І корнет багатозначно опустив долоню на ефес шаблі.

«Хлопче! — сказав йому барон, не звертаючи уваги на шум зборів, які почасти поділяли сміховинні погляди шмаркача. Падіння моралі давно не дивувало Конрада фон Шмуца. — Коли наступного разу я братиму маніяка, я неодмінно звернуся до вас за порадою. Оскільки сам у теорії не мастак, бо віддаю перевагу сухій практиці. А от вам, як і вашим товаришам по службі, котрих минулої осені неабияк відколошматили ятричанські кожум’яки, я б рекомендував якомога рідше розмірковувати про чиюсь компетентність…»

Шкода, наступні пасажі, справжні перли красномовства, так і не пролунали. Корнет збуряковів, пожбурив у голову барона кухоль із грогом, промахнувся й довів справу до дуелі. А оскільки нанесення тілесних ушкоджень працівникам Всевидющого Приказу каралося стратою через заморожування, баронові довелося відіслати посланця до спецарсеналу — замовити «секундантів». Шаблі-торохтілки, єдина зброя, з якою квізиторам усіх рангів дозволялося виходити на поєдинки честі, без попереднього замовлення на руки не видавалися.

«Завтра ввечері, хлопче, — тоном, здатним заморозити вискочку без суду та слідства, кинув обер-квізитор. — У час Бабака, коли сонце сідає; біля обителі Веселих Братів. І прошу не спізнюватися, я вам не дівка на виданні…»

Корнет чекати до завтрашнього вечора не хотів, але його, зв’язавши й кинувши в куток, умовили розумніші товариші по службі. Навряд чи родині Лефевра було б приємно зберігати в родовому склепі крижану статую хлопчиська, щодня стежачи, щоб не розтанула…

— До вас кур’єр, ваша світлосте!

Голос цирульника вивів Конрада із задуми. Є народна прикмета: кур’єр у вихідний — чекай неприємностей. А народ, він даремно не скаже.

— Депеша? Усне послання? — допитувався барон з очевидним роздратуванням.

— Депеша, ваша світлосте.

— Нехай увійде й зачитає.

— Вголос?

— Звісно, вголос.

— А якщо там службові таємниці? — нігтяр розхвилювався й навіть зробив баронові трішки боляче, смикнувши шпателем.

На щастя, шпатель не зачепив службового стигмата, виколотого в улоговинці між великим і вказівним пальцями правої руки Конрада. Звісно, на щастя не для самого барона, а для роззяви-цирульника. Сокира в пучку різок, право карати й страчувати, — емблема Всевидющого Приказу — належала до тих зображень, що цілком здатні самі постояти за себе. Знаючи це й пам’ятаючи про спадкову запальність фон Шмуців, бідолаха-нігтяр побілів, як крейда.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи