Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Обитель героїв

Чи тут не обійшлося без дещиці мани?

Сам Герман, не будучи магом, цього визначити не міг, а відволікати Кристофера заради такої дурниці вважав безглуздим і нетактовним.

Він ковтнув емурійського мускату, оцінив витонченість букета й неквапно обернувся. Чіпким поглядом окинув Білу залу й вірних соратників, немов оцінював військо та диспозицію перед майбутнім боєм. Яскраво горіли свічки в шандалах і канделябрах — під стелею, на стінах, на ломберному столику в центрі. Наближалася північ, але тут полум’я не залишало місця пітьмі, виганяючи її з найвіддаленіших закутків. Символічно. У присутності тих, хто тут зібрався, так само, як і в їхніх серцях, можливий тільки найчистіший, найяскравіший, найжиттєдайніший вогонь, без найменших домішок диму чи кіптяви.

Пафос? Звісно.

Але пафос — це страждання людини під дією сильної пристрасті.

А серед нас нема тих, хто сміється зі страждань і зневажає пристрасть.

Склад квесторів і справді був доволі вдалий. Герман не полінувався ознайомитися з архівами Ордену і з задоволенням переконався: його загін унікальний. У високосний похід до Цитаделі вирушали благородні майстри меча, бойові маги й волхви-піклувальники; часом — вправні мисливці та слідопити, що вирішили присвятити себе ідеалам Рівноваги. Але досі не бувало випадку, щоб квест очолив випускник факультету фундаментальної стратегії, який з відзнакою закінчив магістратуру університету в Браваллі! І ніколи ще під орудою дипломованого стратега-універсала не збиралося воїнство таких виняткових чеснот.

Ось, приміром, Кристофер Форзац. Стоїть біля вікна спиною до всіх, у незмінній сірій хламиді, схожий на велетенську свічку, увінчану світлим полум’ям чуприни. Налаштовує кришталеву кулю-обсервер, що лежить на підвіконні. Обличчя Кріса не видно, але запевне він беззвучно ворушить губами, бурмочучи закляття. Він часто ворушить губами, навіть коли не чаклує, а просто задумається. Тонкі пальці музиканта ласкаво погладжують кулю, наче кошеня. Волхв-піклувальник? Віщун-люміносернер? Бери вище! У його віці — вправний некромант-вербувальник, рік тому блискуче захистив дисертат, залюбки склав кандидатський практикум з розверзання могил! І попри це — переконаний прихильник Ранкової Зорі. Ну скажіть, коли і де некрот боровся проти Зорі Вечірньої?

— Германе, пора! Я готовий!

— Ти завжди готовий, Джеймсе. Не поспішай, настане і твій час…

Молодший нащадок древнього, хоча й зубожілого роду, геніальний боєць, найкращий учень маестро Франтішка Челліні — Джеймс Рівердейл вписувався в загін, як віртуоз-скрипаль у камерний оркестр. Саме на таких людях і тримається Рівновага. Із Джеймсом стратег близько зійшовся ще під час вступних випробувань і тепер несказанно радів блискучому союзникові. Радість — це добре. Радість — запорука перемоги. «Бо радість надихає на подвиги, додає сили та відваги, ведучи прямісінько до катастрофи задумів Чорного Аспіда», — сказано в Заповіті.

Джеймс перехопив погляд Германа — легко, заввиграшки, як перехоплював чужий клинок на випаді — й відкинувши з чола русяве волосся, підморгнув другові. Годі, мовляв, хвилюватися, ми приречені на успіх! Якби успіх задуманої авантюри залежав тільки від Рівердейла, командор був би спокійніший за надгробну плиту… Сьорбнувши ще раз вина, Герман дорікнув собі за недоречне порівняння; і знову дорікнув — за кумедну забобонність. Але ж не даремно спливло, не випадково. Свою місію стратега він на першому етапі виконав із честю; тепер черга за тактиками — Джеймсом і Кристофером, воїном і магом.

— Про що задумався, красивий?

Грайливе контральто, сповнене м’яких обертонів, з ледь помітною хрипинкою на денці. Від голосу Агнешки командора пробирав солодкий трепет, і перед цією слабістю пасував навіть «золотий» диплом магістра з відзнакою.

Стидовисько.

На мить увійшовши в смисло-транс, Герман повернув душі спокій і обернувся до Агнешки. Виявив, що красуня-перевертень, нітрохи не бентежачись, сидить на колінах у Санчеса, а злодій обіймає її за стан. Спокій миттю вивітрився, а сам стратег безнадійно почервонів. Ні, він не хлопчисько, він доросла людина і все чудово розуміє — любов, пристрасть, нарешті, банальне кокетування! — але ж існують якісь межі пристойності!

— Я думаю про нашу спільну справу. І всім би радив зібратися з думками.

— Навіщо наперед загадувати? — щиро здивувалася Агнешка, намотуючи на палець білявий локон. — Я, либонь, серед вас одна дівка незаміжня, мені й ворожити: на судженого-рядженого, на подарунок-посаг. От як почнеться веремія, отут уже мені краще ґав не ловити, берегти честь замолоду. Ти головний, твій і клопіт — заздалегідь розраховувати-прикидати.

І з несподіваною теплотою посміхнулася Германові:

— Не бійся, командоре, не схибимо. Вчуємо, виманимо й горло вирвемо. По-нашому, по-дівочому.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи