Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Про безодні садів, безнебесся облич позасутніх.

Нетутешні плоди — несолодкі, гіркі, перезрілі.

Не кажи мені смерть, бо вона ще не просто майбутнє.

Ліку слову нема, як воно усвідомлене в тілі.

«Ця спека — лабіринт, в якому легко…»

Ця спека — лабіринт, в якому легко

Не тільки заблукати, а й умерти.

Грузька пилюка, курява далека

Формує горизонти круговерті.

А ми — стрункі. І гаснем на бруківці.

Ятрить і пражить сонце. Кров блакитна.

Ми будем умирати поодинці.

І тільки в смерті нам забракне літа.

«Це дощ — чи жінка, сплетена з печалі…»

Цей дощ — чи жінка, сплетена з печалі,

Що тихо йде, не дивлячись у вічі?

Важке безглуздя чорної вуалі

Рятує від кохання, навіть тричі.

Змінивши протопростір очевидця,

Шовк сукні став солоним від вологи.