Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Спіткнеться об піщину під ногами.

«Я — мов камінь, закопаний в землю промерзлу…»

Я — мов камінь, закопании в землю промерзлу, під наст, —

З тих фортечних, які запеклися, вмуровані в мури.

Якось сталося так, що не стало не страчених нас.

Кров на скронях лишилась і пам'ять — солоне і буре.

Тільки час уцілів. Не загинув. Не канув. Не зник.

Не вписався в минання історій, у скрипти й аннали.

Вічний шибеник йде — і показує чорний язик

Всім, кого не скарали на смерть. Всім, кого не сказали.

«Для цієї любові без правил немає бійців…»

Для цієї любові без правил немає бійців.

Кінь не мусить сконати — він може лишитися паном.

Я не вийму меча, бо тримаю у чистій руці

Нерозпрямлений постріл — шістнадцяту суру Корану.

Ми програємо вдвох. Ми язичники ніби боги.

В нас молитви без слів. Бо тривалі хіба ритуали.

Ти без мене — усе. Та у тебе не стане снаги

Стати першим із тих, що найлегше мене забували…

Я занадто з тобою. Я крона твоїх ясенів.