Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Я витримаю, я, здається, сильна.

Стоять обійми Божі, як горби, —

Важкі й далекі. Туга божевільна,

Мов спека, тиха. Дихає гроза.

Збирається на блискавку із градом.

Мені крізь око падає сльоза.

Останнє гасне яблуко над садом.

І все нараз здається не моїм:

Рука ламає вечора галузки.

Стемніле небо розбиває грім,

Як плесо і як дзеркало, — на друзки.

«Я смертниця міста, в якому бракує тебе…»

Я смертниця міста, в якому бракує тебе.

Я бранка цих брам, я вмираю, мов риба у руслах

Присохлих фонтанів, я птиця, що крильми загусла

В розтерзане небо — як око прозоре й сліпе.

Бо смерть неминуча, як запах міських нечистот,

Як гомін шкільного подвір'я, різкий і невтомний…

Бо я з-поза тебе, і мій поцілунок судомний

Приречено-чистий, як проклятий Богом народ.