Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Це ж не сонце, а куля, яка розколола вертеп.

Не вітайся зі мною… Втечи — і уникнеш полону.

Або зважся прожити імення моє і мене….

Тонко мічена зав'язь страшного серпневого гону

На сузір'ї Стрільця передпліччя мої розімкне…

Хтось згадає, а хтось засумує… Болітиму крильми,

Бо ж не вивершу всього — ні словом своїм, ні теплом…

Будь для мене хранитель, храни мене вічно і вільно,

Не вертаючи болю своїм невідплаченим злом…

«Смуга прибережної роси…»

Смуга прибережної роси,

Де припливу — кликане і гнане.

Камені валують, наче пси,

Золоті зализуючи рани.

Бог морів пісками оберіг,

Шумовиння дав, навчив вмирати.

Але пес не пустить на поріг

Навіть голос до своєї хати.

Все перетриває і збагне,

Навсібіч жбурляючи слиною,