Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Твій невимовний ієрогліф, глину.

Шукає бог у надрах душу вовчу,

Щоб виліпити з голосу людину…

Дає їй трохи випити — із чаші,

І наготу прикрити — із сувою…

Усі слова, нам сказані, — не наші,

Вони не можуть дихати водою…

«Ізлукавлю з тобою. Вернуся додому вночі…»

Ізлукавлю з тобою. Вернуся додому вночі,

Не озвавшись до тебе з далекого поля любові,

Наче ягода вовча. Змовчи мене, вовче, змовчи.

Бо якщо не змовчиш, упіймаю тебе на півслові.

Що кохання, що ліс — не розділені нами на двох.

Я тебе відчекала під місяцем, чорним, як паща.

У далекому полі засіявся чортополох

На пропащому місці, де доля стояла пропаща.

Я кохала тебе — спересердя, а часом — з нудьги.

Ти був сильний і хижий — та що мені, вовче, до того?

Вовка ноги годують — я знищу в собі до ноги,

Аж до холоду в пальцях все, що мала в собі золотого…