Розділ «Частина перша»

— Аж так! — мовив.— Що думаєш робити?

— Те, що кожен безробітний. Шукати нової роботи.

— Але для чого їм це треба? — спитав Славко.

— Для гри,— відказав я.— В кота і мишей. Коли є кіт, то треба як не наплодити, то придумати мишей. Знаєш, я ліпше піду!

— Ну, ні,— сказав рішуче Славко.— Вип’єш кави. Як тобі моя дівчина?

— По-моєму, славна. Але Лариса теж була славна.

— Ну, в тебе сьогодні чорний гумор.

— Як ніч,— сказав я.— Через це й піду, Славку. Поп’єте каву вдвох!

— Е, ні! — заперечив Славко.— Коли хочеш, відішлю її. Скажу, що в тебе неприємності і нам треба поговорити. Вона зрозуміє...

— Гаразд,— упокорився я.— Питиму каву.

І поки готувалася кава, я розповів пригоду із Аллочкою. Славко, за своїм звичаєм, залився реготом, аж головою водив.

— От тобі й Аллочка! — сказав крізь сміх.

— О, у вас весело,— мовила Люда, заносячи тацю з кавником, цукорницею й трьома філіжанками.

— Розповів анекдота,— сказав Славко.— Але його при дівчатах не розказують.

— Ніколи б не подумала про вас такого,— мовила Люда, тепло освітлюючи мене поглядом.— За Славковими розповідями, ви серйозний.

— Але ж Людочко,— сказав Славко.— Анекдота розповідав я, а не він.

— І сам сміявся? — звела брову Люда.

— Ну да, як гуморист третього сорту.

Славко героїчно мене підтримував, я був вдячний за те.

— Він трохи пустосміх, Славко, не вважаєте? — зауважила Люда.— Але мені це в ньому подобається.