Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Ні! — Русана кинулась на закам’янілого Ворона і щосили штовхнула.

Але була безтілесна: руки провалились у камінь, мов у повітря. Тоді підійшла Рутенія і розгойдала камінь. Той хитнувся в один бік, у другий, і впав, розбившись на друзки.

— Русано, ти вже нічим не зарадиш. Лети до свого тіла. Сили майже полишили його. Вирушайте з Дзеванною до Суронжу. Ми вас там знайдемо, — сказав Добровін.

Русана востаннє глянула на Боримисла і полетіла в небо. Її срібна постать зменшувалась, доки не розчинилась у місячному сяйві.

Місяць сховався за хмари, й повалив густий лапатий сніг.

— І ми теж вирушаємо до Суронжу.

— Може, перепочинемо? — запропонував Бось.

І всі подалися до требища. До теплого вогнища. До спокою і роздумів над пережитим.

— Може, закликати Лютибора? — подумала вголос Рутенія, потім звернулась до Гориня. — Спасибі тобі, Полозе! Без твоєї допомоги ми…

— Та, пусте. Треба буде ще врятувати світ, — кличте. Завжди просимо… — І розчинився в повітрі.

23

Волохатий сніг падав і падав. Велетенські сніжинки застилали світ, снігом завалило дороги. Воїни Богумира, втративши полководця, відступили. Воєводи намагались організувати нові наступи, та Ахруманові чари перестали діяти й даровані ним сили зникли. Воїни пішли допомагати людям розчищати дороги. Хто лишився в сусідніх селах, хто повернувся, згадуючи минуле й думаючи про майбутнє.

Чорні відьмаки безслідно зникли. Позабивалися у шпаринки, порозбігалися по далеких селах, поосідали в лісах, сподіваючись на прихід нового чорнобожого слуги…

Замок відпустив рабів і заснув. Заснув мертвим сном, мріючи про прихід нового Владаря, який розбудить його…

Дзеванна швидко прийшла до тями. Річками, які ще не встигли замерзнути, вони з Русаною дісталися Суронжу. І там дочекалися приходу Добровіна з Вітом та Босем. Рутенія з Золотою прилетіли на Лютиборі.

Діва, Ярова дружина, почувши, що той відвернувся від Ахрумана й покаявся у гріхах, попросила Добровіна повернути її назад. Яр стрів її у покоях, кинувся обійняти, вкрив поцілунками, а потім впав на коліна і заплакав. Діва обняла його, поцілувала у вуста.

— Ми багато пережили. Багато пройшли. Я змінилась. Ти змінився. Незмінним лишилося одне — моя любов до тебе.

— Я змінився. Ти стала інша. Змінилось і моє кохання — воно стало сильнішим, глибшим, справжнішим! Не кидай мене.

— Не покину. Ми завжди будемо разом. Ти, я і наш син.

Люди зібралися на центральній площі. Люті, налякані, вони грілися коло вогнищ. Зібралися на площі й князі з Древії, Скреви і Полевії.