Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Він ударив. Потім ще і ще. Рутенія відступила. Краєм ока вона побачила, як поруч із тілом Матері Змій з’явився Горинь.

Палиця поцілила Рутенії у скроню, і вона впала. Ворон не дав отямитись і гамселив її на землі.

Відьма не боронилась. Як вона могла обирати? Хто дав їй право? Вона не бог. Кому лишитися жити? Дзеванні чи світові? Забрати життя у Дзеванни і врятувати світ? А як не вдасться? Лишити Дзеванні життя, але загубити своє життя й світ? Як вона житиме у тому новому, Ахрумановому, світі? Чому вона має вибирати? Чому?!

Ворон, упевнившись, що відьма не чинить спротиву, підніс палицю для останнього удару. В його очах уже палали переможні вогники. Ось палиця вже коло відьминої голови. Ось вона на волосину від її ока…

Музика. Ритм. Аркан.

Золотий диск рвонувся з відьминої руки і відбив палицю. Рутенія скочила на ноги і щосили штовхнула розгубленого Ворона. Підхопила щит, подумки сказала йому: «Дякую, Золото!» і вдарила гострим краєм у щелепу Ворогові. Той впав на землю. Підвівся, викачуючи рештки сили з русалинки:

— Ти її вб…

Він не встиг доказати — впав лицем на землю. То Горинь скрутив його ноги петлею, не даючи ворухнутися. Рутенія щосили вдарила Ворона по голові, і він знепритомнів.

Срібна пляма підлетіла, і Рутенія розгледіла в ній дівочу постать. Та сумно сказала:

— Ти зробила правильний вибір… Чого варті два життя проти існування всього світу? Тепер я навічно лишуся тут… А Дзеванна…

— Він живий! Він непритомний, але живий. Маємо час для роздумів!

Поруч почулося шипіння. То підповзала Матір Змій. Повіяв вітерець — наближалася Громовиця. Матір Змій обвилася круг Ахрумана. Срібна Русана повеселішала. Щит знову став Золотою, а цілюща куля Бітом.

Вони сіли круг непритомного ворога. Першою озвалась Рутенія:

— Його не можна лишати тут. І не можна вбивати.

— Його можна вернути у Яву, — сказала Громовиця. — А там робіть з ним що хочете…

— Я не зможу провести непритомного, — озвалась Русана. — А опритомнівши, він наряд чи схоче вертатися…

— Схоче. Ще й як схоче! — просичала раптом Матір Змій.

Ахруман розплющив очі. Мирний зелений степ. Бджоли. Птахи. Крона Світового Дерева. Знайомий голос неподалік. Ненависний голос. Рутенія. Він волів схопитися, наскочити, розірвати її на шматки… Але стримався. І прислухався.

— А безпечно його лишати самого? Він не опритомніє? — спитала Громовиця.

— Я його так приклала, що він не опритомніє до наступного року! — засміялась Рутенія. — Скажи мені краще, чого нам не допомогли інші боги? Перун, Дажбог…