Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Думаєш, твій світ єдиний? Боги творять світи, даючи кожному по Світовому Дереву, і по ключу до його зміни. По Книзі Життя. І лишають охоронців. Вберігати світи — не їхня справа. Вони творять їх і йдуть далі, а ви вже самі обирайте, як вам жити…

— А як же…

— Рутеніє, досить питань… Я зрозуміла, що вберегти Книгу Життя не зможу, тож віддаю її тобі.

Ахрумана заціпило. Він підвівся і побачив, як піднімається над Джерелом Живої Води камінь, і з-під нього Громовиця дістає Книгу й передає Рутенії. Поруч стоять занімілі Віт, Золота і його Русана! Стоять і мало не моляться на Рутенію. А та бере Книгу, замотує у якусь ганчірку… Хіба так поводяться з річчю, яка може змінити світ?! Нездари! Куди це вони йдуть?! Назад, до Яви? О, то добре. Він за ними! Тут вони стримали його, але там… Там він їх здолає!

Ворон скочив, подумки прикликав Русану і наказав:

— За ними! Веди мене до Яви!

Стовбур Світового Дерева розчахнувся. Першою до нього увійшла Рутенія, за нею Золота з Вітом. Потім вповз Горинь. Вони знали, що слідом за ними у тріщину пролетіла чорна Воронова постать. Це бачили Громовиця і Матір Змій. І усміхнулися.

22

Перехід до Яви відбувся непомітно. Ось вони увійшли до Дерева, а ось уже стоять на кам’яному капищі. Ось було тепло і світло, а ось стало зимно, сніжно й темно. Лиш місяць проглядає крізь затягнуте хмарами небо. І слабо світяться постаті Добровіна і Боримисла. Знесилені і бліді, вони ледве стояли коло капища, підтримуючи один одного.

Щойно Рутенія опинилась на капищі, вона кинулася до Добровіна. Той розплющив очі і полегшено зітхнув:

— Вам вдалося!

— Ахруман іде слідом!

— Я не маю сил, Рутеніє. Я… — прошепотів він.

— Твої сили не потрібні. Я маю подарунок богинь… Вони затримають його в переході між світами, та ненадовго!

Золота-щит, Золота-провідник вийшов зі шпарини між світами і з’єднався зі своїм тілом. Отямився, озирнувся і став коло капища поруч із Добровіном та Боримислом. Там само став Віт. Останнім виповз Горинь, він згорнувся круг капища колом, поклавши на камінь голову.

Почулися кроки. Всі озирнулися й побачили скривавленого, пораненого, виснаженого, але живого злидня. Він ледве йшов, похитуючись:

— Ми їх… здолали… Нападники… розбіглися… А як у вас… справи? — спитав він.

— Чекаємо Ворона. Приєднаєшся?

Рутенія вилізла на капище і розгорнула Книгу. І ще щось вийняла з кишені, і поклала всередину Книги. Щось невеличке, схоже на камінець. І повернулась до друзів.

Горинь засвітився, запалав. Стало видно, як удень. Світло його було тепле, аж сніг почав танути.