Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

ламаючи цей світ на золоті частини.

Лишається любов.

З’являється вага.

Коли вона остигає, ніби вогонь

Коли вона остигає, ніби вогонь,

коли вона уповільнюється, мов ріка,

тиша торкається її скронь

і кожної літери на кінчику її язика.

І коли не стає слів,

і мова обриває нитку свою,

голос її стає подібним до полів,

з яких зняли золото врожаю.

Теплий натомлений ґрунт

ще відчуває в собі тяглість рослин,

і коріння має солодкавість отрут,

і має минущість хвилин.

І десь там — між холодом і теплом,

між тяглістю каменю й рухом води —

завмирає і лишається тлом

усе, що потрапляє сюди.