Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

Повітря з ночі стигне холодом і вже

на ранок осінь відчувається, мов берег.

Ніхто не втримає, ніхто не вбереже.

Ліси стоятимуть, як літери в паперах,

і рівень тиску в ріках та озерах

пов’язаний з погодою лише.

Так правлять річище, так рушать глибину,

з вагою трав, з упертістю насіння.

Я знаю, що ти спиш, і в стеблах твого сну —

я знаю — є метал, що студить сновидіння.

Вологі яблука в передчутті падіння

вбирають осінь — зимну і питну.

Ти знаєш цей метал, він глибше з кожним днем,

він розкривається над полотном озерним.

Рудою букв і золотом фонем

під серцем холодно стоїть залізний серпень,

торкається тебе своїм гірким осердям,

освітлює тебе своїм нічним вогнем.

І сонце — мед, домішаний у скло,

і глина — ліплена з вологи та отрути,