Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

приймаючи тягар всього, що вже було,

і невагомість усього, що має бути,

проводячи тебе від жару до остуди,

тобі слугують за густе осіннє тло.

Такими ранками й займаються світи,

стискають серця теплу стиглу грудку,

аби ти бачила, аби відчула ти

це дихання утрати і набутку,

серпневий сплав упевненості й смутку,

серцевий згусток пустки і мети.

Аби тебе вело, аби ловило скрізь

це світло осені потойбіч перевалу,

ці стебла і гілки, які переплелись.

Вимотуй, добирай у сплетеність тривалу

нитки любові і нитки металу,

вечірню щедрість і ранкову злість.

Хай тиша осені — невидима, туга,

з якої родяться кристали павутини,

торкається тебе, аби твоя снага

прокачувала кров крізь вени і судини,