Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

На цілком логічне запитання, чому інформацію про викрадення копії тримали в секреті цілих шість днів після викрадення, пан Таверне відповів, що власники користувалися своїми певними міркуваннями. Він висловив сподівання, що розшук злочинця і надалі буде вестися активно, запевнив, що умова про грошову винагороду лишається в силі.

Яцинський не відірвався від читання, хоча й помітив, що Макар вже прийшов і тепер тупцяє на одному місці. Дочитавши, Яцинський акуратно склав газету і запитав:

— Грамотний?

— Це не моя провина! — вигукнув Макар.

— Не твоя провина, що ти грамотний?

— Для чого блазнювати? Хто знав, що там висить фальшивка?

— Ніхто, — погодився Яцинський. — От ти й мусив про це дізнатися. Перевірити все, перед тим, як брати аванс і йти на справу.

— Як, у біса, я міг…

— Заткни пельку! — Яцинський люто жбурнув газету на підлогу. — Ти не виправдав довіри, ясно? — він розумів, що в тому, що сталося, не винен ніхто, навіть цей Макар, але він втратив свої гроші і це його бісило. — Мазню, яку ти вкрав, почепи в сортирі! Про гроші не може бути й мови, досить з тебе авансу!

— Я працював…

— Все, тему закрито! — Яцинський трошки заспокоївся. — Більше ми не зустрінемося… поки що, принаймні… Ти не знаєш мене, тебе я й знати не хочу, — розігруючи втому від усього цього дурного життя, він примружив очі, а коли за кілька хвилин розплющив їх, запитав здивовано: — Ти ще тут?

Двері за Макаром зачинилися і Яцинський пошкодував, що так з ним повівся. Макар образився і розлютився. Злі й ображені роблять дурниці… Ох, як не любив він віддавати подібні накази! Але що тут поробиш… Він підвівся з крісла і підійшов до телефону.

Макар напився. Він мандрував з одного питного закладу до іншого і заливав горілкою горе поразки. Коли відчув, що ледь тримається на ногах, вирішив їхати додому. Краще взяти тачку — не вистачало потрапити на очі ментам, які за рахунок п’яниць виконують свої плани. З водієм не торгувався, закимарив у машині, водієві довелося його розбуркувати. Сходами піднімався, підтягуючи неслухняне тіло обома руками за бильця. Довго шукав ключа, не втрапив у замкову шпарину, ключ сильно штовхнувся об двері. Двері відчинилися.

Спочатку Макар думав, що так і треба, а коли побачив перед собою незнайомого мужика — перелякався і повільно почав тверезіти.

— Ого! — вигукнув Кравець, глипнувши на Макара. — Ти даєш, мужик!

— Яц-цинсь-кий прис-слав? — п’яний Макар затинався ще дужче.

— Ходімо під холодний душ, а потім тобі покажу хлопця, якого справді прислав Яцинський.

Не такою уявляв собі Борис зустріч з тим, хто принизив його, хто змусив лягти обличчям донизу і наступав ногою на шию. Він збирався як мінімум віддухопелити його, але, уздрівши п’яного й переляканого заїку, несподівано для себе пожалів людину. Холодна вода помітно приводила Макара до тями. Нарешті він труснув головою, глянув на непроханого гостя і впізнав його. Один із трьох охоронців. Наймолодший. Найнебезпечніший.

— Як ти мене знайшов?

— Довга історія… Картина де?