Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— І тесть — відставний військовий, — озвався Борис.

— А тобі яке діло! — верескнув Бутейко, скочив на ноги, та одержав дулом автомата по писку і заспокоївся, відчувши, як по щоці тече кров. — Моє життя мені не заважає, мужики. І хай хоч якесь падло скаже, що я не правий!

— А вякне хто — ми їх, дядьку, постріляємо! — реготнув Макар. — Давай до справ, ніколи мені!

Борис Кравець скреготів зубами. Він втратив колишню хватку, став лінивим і — так, так, не жалій себе, козел! — старим і незграбним…

Але він таки зазначив, що грабіжник трошки загикується. А це вже особлива прикмета. Хай хоч десять панчох у тебе на морді, сволото…

«ЗУХВАЛЕ ПОГРАБУВАННЯ ПРИВАТНОГО ХУДОЖНЬОГО САЛОНУ ОБІЦЯЄ СТАТИ ПОГРАБУВАННЯМ СТОЛІТТЯ»

Минуло два дні. Бориса Кравця та інших, звичайно ж, звільнили з роботи. Прочитавши заголовок на першій сторінці і позначку «подробиці див. стор. 2», Кравець ліниво перегорнув сторінку.

«Як уже повідомлялося, 25 вересня було викрадено один з найкоштовніших екземплярів колекції французького цінителя мистецтв барона Таверне, яка виставлялася в комерційному художньому салоні „Арт-клас“. Це — не перший замах на колекцію, але це перша спроба, яка була успішною. Злочинець міг би прихопити багато цінного, але метою його була саме картина „Жінка з кошиком винограду“, тому напрошується висновок — злодій виконував завдання конкретного замовника».

— Ну-ну, — Борис зручніше вмостився в кріслі, попіл з сигарети падав на газету.

«Зловмисник не лишив жодних слідів. Але навряд чи ця справа буде похована — скандал навколо пограбування набуває міжнародного масштабу. Колекція широко відома в світі і вважається однією з найповніших приватних колекцій живопису. Ходом розслідування цікавиться особисто посол Французької Республіки, а це змушує наших сищиків працювати на совість. Родина Таверне і керівництво салону „Арт-клас“ встановили солідні грошові винагороди тому, хто досягне успіху у пошуках, а також особі, яка підкаже вірний шлях до викраденої картини. Сама ж картина оцінюється в…»

Сигарета випала з рота Бориса і пропалила дірочку в газеті. Хлопець — молодець! Ради цієї суми варто ризикувати. Але… ну нічого собі! Бачив він цю картину… Ні, треба чогось випити і подумати, добре подумати…

Старі зв’язки спрацювали. Борисові легко пощастило знайти одного зі своїх колишніх стукачів. Сашко Кролик, який одержав прізвисько через два передніх зуби, що дуже випирали вперед і робили його видовжене обличчя справді подібним до кролячого писка, здивувався, коли перед дверима своєї квартири побачив екс-опера. Вже майже два роки Кролик жив спокійно.

— Якого біса, начальнику?

— Скучив, Кролику, скучив. Обійматися і плакати не будемо, мені потрібна твоя допомога.

— Якого хріна, командире? Ми ж давно…

Дужа рука притисла сутулу спину Кролика до брудної стіни.

— Я тебе знайшов, дурню. Невже ти думаєш, що важко знайти людей, які з задоволенням послухають історії про плідну співпрацю Сані Кролика з органами правопорядку?

Здавалося, Кролик зараз заплаче.

— Якого біса тобі ще треба?

— Ото ж бо, — Кравець відпустив стукача. — Мені потрібен один заїка. Це все, що я про нього знаю. Судячи по замашках, мужик крутий, схожий на професіонала. Певен, що він ще в місті, якщо ні — дізнайся хоча б, хто він і де є виходи на нього. Завдання ясне?

— Малувато висхідних даних. Заїка…