Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

Аж ногами тупотить.

Розсердився мій миленький,

Аж ногами тупотить.

Розсердився, розгнівався

Мій милий на мене,

А як гляне — серце в’яне

І в нього, і в мене.

А як гляне — серце в’яне

І в нього, і в мене.

Даринка, тримаючись за дужу правицю Андрія, також летіла по колу разом з усіма і щасливо сміялася, раз у раз зиркаючи у бік чоловіка. До Грицька в коло повибігала малеча — і давай витанцьовувати на його манер. Люди дивилися на вихиляси дітвори, з кола танцюючих долинали підбадьорливі вигуки та сміх.

Втомившись, Грицько зробив спробу вислизнути з кола, та де там… Ярема вимагав з нього парубоцьку відступну, і довелося Тетяні Підлужній задовольнити Ярему склянкою оковитої.

Гуляки поступово полишали дворище Підлужних: малечу час було вкладати спати. Даринка з Андрієм запросили всіх до затону — посидіти біля вогнища і поспівати пісень, як колись було на вечорницях. Веселим гуртом рушили до затону і, швидко розпаливши багаття, повсідалися навколо. Кожна молода жіночка прихилилася до свого чоловіка, і Орися затягнула:

Ой чия то черешенька, чия то вишня,

Ой чия то дівчинонька на вулицю вийшла?

Ковалева черешенька, ковалева вишня

Ковалева дівчинонька на вулицю вийшла.

— Ой дівчино, дівчинонько, я ж в тобі кохався,

Щоб ти мені одказала, я й не сподівався!

Ой дівчино, дівчинонько, що ж маю робити,

Що ні тебе забути, ні без тебе жити?!