Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

За одну мить забрався на гілку і побачив, що Грицько вже також на дереві і, не зупиняючись, пнеться ще вище. Кабан зупинився перед деревом, якусь мить повагався і стусонув головою об стовбур. Побачивши, що його ворог лізе ще вище, розігнався і вдарив лобом ще раз. Грицько зойкнув і, вхопившись обома руками за стовбур, «прикипів» до нього. Напевне, цей мстивий кабан докумекав, що його кривдник недосяжний, і, зло копирснувши землю іклами, щез, неначе його й не було.

Ярема почав обережно злазити з дерева і, упевнившись, що сікача не видно, хутко кинувся до зброї. Ухопив пістолі і підбіг до дерева, на якому знайшов прихисток Грицько.

— Грицю! Чого це ти прилип до того гілляччя?.. Ану злазь з дуба, допомагатимеш тягати здобич до воза, он Андрій іде!..

Грицько здивовано дивився вниз, мабуть дивуючись, що кабан заговорив людською мовою, а тоді все ж таки признав Ярему, нехотя почав спускатися з дерева. Внизу його з радісним сміхом зустрічав товариш і, простягнувши руку, допоміг спуститися на землю.

— Яремо! Ти що ж кабана не бачив?.. Він ледве дерево не звалив, — з хвилюванням промовляв Грицько, все ще озираючись навкруги.

— Та не було тут ніякого вепряки… Пробіг тільки-но байбак, як чолов’яга завбільшки, — пробував жартувати Ярема.

Проте Грицько на його просторікування не повівся, і обоє розреготалися з недавньої події.

Андрій зупинив біля них воза і, підійшовши, нерозуміюче дивився на друзів, що від реготу хапалися за животи.

— Що це з вами? Ви отак всю дичину порозганяєте, — сердито зауважив Андрій.

— Та вже йдемо, йдемо, Андрію… Це ми із сікача глузуємо, що не вдалося йому женихові під зад дістати… — весело промовив Ярема.

Підійшовши до здобичі, розвантажили її на віз.

Швидко дісталися до місця розставлених силець та тенет. Наближаючись, почули лопотіння крил і жалібне різноголосся птиці. Грицько, почувши, що в розставлені ним тенета зловилося багато птиці, зраділо вигукнув:

— І я щасливий на лови! А торб досить? Погляньте, он скільки набралося!

На ходу дістаючи торби, кинувся до силець — вибирати свою здобич. Зібрали все, що попалося величеньке, а малечу — випустили на волю. Грицько випускав та все примовляв:

— Лети, нагулюй ситі, а восени спіймаєшся! Підростай ще!..

Нарешті зібралися у зворотний шлях. Андрій попереду на возі, а хлопці — верхи позаду. Затягнули пісню:

Ой лугами йдемо,

Берегами йдемо.

Пасуться качата,

Гей, пасуться качата.