Розділ «Німфи болю »

Ян Камінський виявився лисуватим худорлявим чоловіком з глибоко посадженими очима і зморшкуватим чолом. Тофіль і Вістович поволі наблизились до нього, а Самковський загородив собою сходи, що вели нагору.

— Вітаю вас, Камінський, — обережно озвався Тофіль.

— А-а, пане професоре, — зрадів той, — давно вас не бачив.

— Цей пан, — доктор указав на Вістовича, — хоче вам дещо розповісти.

— Радий буду послухати, — відповів чоловік.

— Бачте, пане Камінський, ми шукаємо серійного вбивцю, який у цьому закладі підшуковує собі жертв, — почав поліцейський.

— І що, знайшли, пане комісаре?

— Знайшов!

Із цими словами Вістович вихопив з кишені револьвер і націлив його на Тофіля.

— Ані руш, професоре...

За хвилину руки психіатра вже були в кайданках, і комісар штовхнув його до виходу.

Комісар спокійно і вдоволено палив цигарку, спостерігаючи крізь відчинене вікно, як поламаний трамвай намагаються штовхати уперед його пасажири, що юрбою висипали з вагона. Заняття це було цілковито безглуздим, і невдовзі поряд з ними з’явилося два фіакри, а візники пропонували людям пересісти. Ті, звісно, погоджувались, палко дискутуючи, кому сідати першим, а кому зачекати.

Від спостережень Вістовича відірвав Самковський.

— З вашого дозволу, пане комісаре, — сказав практикант, — я хотів би знати деякі подробиці цієї історії. Наприклад, як ви дізнались, що вбивця — Тофіль?

— Ви могли б запитати про це ще вчора, — зазначив той, — мені навіть здалося, що вам нецікаво.

— Нецікаво? — скочив з місця ад’юнкт. — Та я зараз умру від нетерплячки! А вчора не запитував тому, що вам було не до мене.

— Ви маєте рацію, — погодився Вістович, — ви, однак, знаєте все, окрім однієї деталі. Пригадайте наш візит до психлікарні.

— О, я його не скоро забуду, — похмуро відповів Самковський і помацав синці, які все ще не зійшли.

— Я дещо приховав тоді від вас, — вів далі комісар, — пам’ятаєте доктора Хшижевського і його помічника на прізвище Ядель?.. Так от, коли ми попрощалися з ними біля кабінету професора, Ядель непомітно тицьнув мені записку. Я прочитав її тільки тоді, коли ми вийшли з лікарні. Зміст цього послання був дуже простий: «Я тут. Звільніть мене. Ядель допоможе. Тепфер».

— Тепфер? — вигукнув Самковський. — Я й забув про нього!