Розділ «Німфи болю »

— Яка в сраці різниця! — закричав заступник директора. — Він агент контррозвідки, ви, ідіоте!

— Я не знав, — пробурмотів комісар.

— Он як? — Шехтель встав і підійшов так близько, що комісар відчував, як в обличчя летить його слина. — А тепер ви розумієте, яку зробили помилку, прищемивши йому пальці?.. Розумієте, я вас питаю? І що це за срані методи, комісаре?!.

За кілька хвилин заступник директора заспокоївся і знову сів на стілець.

— Значить, так, — стомлено сказав шеф, — військові подадуть на вас у суд... Спробую вам допомогти, але не надійтесь особливо. Від справи, яку ведете, вас відсторонено. Дякуйте, що ви досі комісар.

Вістович мав би подякувати і вийти, але він залишився на місці. Шехтель здивовано на нього глянув.

— Щось іще, комісаре?

— Дозвольте мені поки що не віддавати цю справу, — попросив той.

— Не може бути й мови!

— Ввечері або вночі я спіймаю того маніяка...

Шехтель помовчав. Він добре розумів, що їм обом втрачати нічого.

— Слухайте, комісаре, я вже понадіявся на вас одного разу і тепер шкодую, — озвався шеф після паузи, — але якщо пошкодую і після цієї розмови, то замість кінної поліції відправлю вас ганяти волоцюг на Калічу Гору. Зрозуміло?

Вістович кивнув.

— У вас дванадцять годин... Не більше.

Шехтель демонстративно відкрив папку з паперами і вдав, що цілковито заглибився у справи. Комісар попрощався і вийшов з кабінету.

Самковський чекав на нього в коридорі. Він був трохи знервований, але з готовністю чекав наказів. Разом вони становили тепер один великий клубок нервів і відчували, як сильно залежать один від одного.

— Ви снідали, Самковський? — запитав комісар.

Дещо здивований, практикант пересмикнув плечима.

— З’їв «кайзерку»...

— Нам треба добре поснідати, — заперечив комісар, — ходімо до Шнайдера.