Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ви що тут робите? — вереск патлатого. То це він зайшов до коридора!

Ізабелла відсахується від мене, наче дуже перелякалася. У коридор виглядають Куровський та Іполит Михайлович із револьверами у руках.

— Вони підслуховували! Ця проститутка! — кричить патлатий і сам лізе за револьвером.

— Ні! — каже Ізабелла, робить крок до Іполита Михайловича, наче хоче щось пояснити, і з-під її сукні падають труси. — Ой! — вона червоніє і присідає. Я починаю защіпати матню.

— Вони підслуховували! — знову кричить патлатий! — Я бачив!

Іполит Михайлович махає рукою.

— Ідіть працюйте. Ізабелло, у Мокія ще сьогодні зйомка, не чіпляйся до нього!

— Та я що, я — невинна жертва! А цей варвар прямо ненаситний якийсь! — Ізабелла підморгує мені і йде геть. Коли проходить біля патлатого, той аж кидається на неї.

— Григорію, припини! — наказує Іполит Михайлович. Патлатий, може б, і битися поліз, але зупиняється.

— Ця проститутка, їй не можна довіряти, — гавкає, наче пес на ланцюзі.

— Мовчати! — Іполит Михайлович вгамовує патлатого і строго каже мені:

— Мокію, ти бережи сили, у тебе ще після обіду зйомки!

— Слухаюся! — киваю я. — Побережу. Просто вона така! — я рухами рук показую, яка в Ізабелли красива фігура, коли на мене з риком кидається патлатий: ревнує чи що. Його кулак свистить біля мого вуха, а мій потрапляє йому в нижню щелепу. І патлатий падає. Я його підхоплюю і обережно кладу на підлогу.

— Щоб головою не вдарився. А то я якось на Дніпрі одному матросу дав, а він, коли падав, головою вдарився. До лікарні його відвезли. А мене поліція схопила. Кажуть, як помре, то іти тобі, Мокію, на каторгу. Дякувати Богу, не помер морячок. А цей гарячкуватий! — переможно посміхаюся.

— В тебе тренований удар! — підозріло каже Іполит Михайлович.

— Мене англієць один навчив. Він був механіком на пароплаві. Якось захворів, і його в Олександрії залишили. Три місяці у нас лежав. А мене якраз кінь копитом вдарив, два ребра зламав. І я був у лікарні, то познайомилися, він мені показав пару прийомчиків. Це ще я не сильно вдарив! — переможно дивлюся на них.

— Забирайся звідси. І готуйся для зйомок увечері, — наказує Іполит Михайлович.

Виходжу з коридора, а там на мене чекає Ізабелла. Її бачу, і аж паморочиться. Хоч обережно ж треба, бо виходить, що Ізабелла за мною в коридор пішла і стояла за спиною, слухала А я нічого й не помітив! Ну дівка! А потім же, коли почула, що до коридора хтось заходить, кинулася цілуватися, не просто цілуватися, а ще встигла з себе труси стягти, а мені ширінку розстібнути, що нас від підозр і врятувало! Слухайте, багато я вправних дівок бачив, але щоб ось так — ні!

Між тим у підземеллі тривали зйомки. Там жид чого тільки з государинею не витворяв, а вона й не проти.

— Ох і стогне ж, — посміхається Ізабелла.