Розділ «Чаклунство за наймом»

Відьмочка звела на бізнесмена круглі від подиву очі. Той осікся й засовався на місці.

— Авжеж, пробач. Дурницю бовкнув, — пробелькотів він. — Отже, гроші нам партнери дали. Один — мільйонер, за кордоном живе, другий — узагалі,— Іващенко притишив голос, — з уряду, а третій… — голос генерального директора став майже нечутним, він навіть роззирнувся, немовби боявся, що його підслуховують. — Третій гірший за всіх. Тобто кращий. Не знаю, звідки в нього гроші, і знати не хочу.

Ірка кивнула і, тихо прошепотівши: «Що є, що було, що буде…», — віялом викинула на стіл три перші карти, трьох тузів: червового, бубнового й темного пікового.

— Коротко кажучи, не дай Боже цій трійці не догодити! Я й раніше весь час боявся: а раптом проект зірветься й прибуток буде менший за обіцяний… А тепер і поготів ночами не сплю! — бізнесмен безнадійно махнув рукою. — Компаньйону моєму що, він собі змився, а я з нашими партнерами сам на сам лишився. Якщо вони дізнаються про це раніше, ніж я поверну гроші… — Іващенко навіть не договорив.

Ірка знову кивнула й навіть глянула на бізнесмена зі співчуттям. Пікова сімка поруч із червовим королем самого Іващенка обіцяла Володимиру Георгійовичу смерть. Щоправда, червова дев’ятка, яка була поруч, означала лише можливість, а не неминучість. У бізнесмена все ще залишався шанс.

— А як він украв гроші?

Іващенко посміхнувся.

— Просто кудись переказав, і все! За допомогою програми «Клієнт-Банк» — прямий зв’язок із банком через комп’ютер. За ідеєю, ця програма могла бути тільки в моєму комп’ютері й у головного бухгалтера, а виявилося, що в нього вона теж є. Доступ до рахунку ми з ним закрили на комп’ютерний шифр, код поділили навпіл — половину знав я, а половину він.

Ірка трохи розгубилася, не зовсім розуміючи, як поєднати карти, що відкрилися, із сучасними комп’ютерними технологіями. Але Іващенко, схоже, казав правду.

— Та, ви, я бачу, один одному страшенно довіряли, — мовив тим часом Богдан.

— Але Володимир Георгійович перестав довіряти своєму компаньйонові,— викладаючи чергове карточне віяло, сказала Ірка. — Десь рік тому? Два?

Іващенко глянув на неї обережно і з повагою.

— Якщо точно, то півтора. Розумієте, він колись, ще дуже давно, тут директором був. Підприємство зовсім збанкрутувало, і я його викупив. А йому запропонував стати компаньйоном. Молодшим, — уточнив генеральний. — Бізнес я роблю: партнери, проекти, замовлення, збут… А він начебто за саму компанію відповідає. І ось якось так вийшло, що дуже вже багато чого почало від нього залежати. Менеджерів я набирав, а бухгалтерію він під себе взяв. Та ще й посадив там усіх своїх родичів. Заміна комп’ютерів, системні оператори — теж він. Охорону контролював. Навіть собак сторожових сам, особисто, тренував! Говорив, мовляв, подобається йому.

— А у вас тут ще й собаки? — наморщила носика Ірка.

Собак вона останнім часом недолюблювала, надто вже неприємні спогади були з ними пов’язані. Та й Ірчиному коту собаки теж були не до вподоби.

— От такі здоровенні! На ніч на територію випускаємо, — підтвердив Іващенко. — Злющі — жах! Надійні охоронці, нікого не пропустять. От тільки мене вони теж чужинцем вважають. Якось ближче до ночі за паперами в офіс повернувся, а їх уже встигли випустити. То його собайли мене до стінки притисли й тримали так до самісінького ранку! Ще й досі, як згадаю, мене аж трусить всього, — поскаржився він. — Саме тієї ночі я й подумав, що, може, я тут кручуся цілими днями, провертаю бізнес, а сам у свого компаньйона під повним контролем? Захоче — відпустить, захоче — схопить… Не знаю, чи розумієте ви, про що я, — перебив Іващенко сам себе й уважно глянув на дітлахів, прикидаючи, чи здатні діти розібратися в його заплутаних бізнес-взаєминах.

— Ваш компаньйон дуже втомився, — сказала Ірка, вивчаючи карти, що відкрились. — Він гадав, що крутиться цілісінькими днями, а ви тільки те й робите, що їздите по місту, та в чужих офісах каву п’єте. Коли півроку тому ви розповіли йому про новий проект, він вирішив, що з нього годі. Він має забезпечити собі багате й спокійне життя.

— Нічого собі! Та він хоч розуміє?.. Ця кава мені до кінця дня вже з вух ллється!! Голова розколюється й кола перед очима!!! — обурено закричав Іващенко.

— Як же він міг переказати гроші? — урвала бізнесмена Тетянка. — Для цього він мав знати весь код, а не тільки свою половину.

— Не знаю, — швидко відповів Іващенко, — навіть не здогадуюсь.