Розділ без назви (6)

А слідкома за ними — і знавіснілий начальник варти з шістьма вояками. І виглядала ця сімка зовсім не блискуче.

— Це хто ж такий доблесний, — пробурмотів САМ, не обертаючись, — який це такий надійний вартовий не здатен вгамувати хлопчика з дівчинкою?

Вояки мовчали. Нач. варти втер змокрілого лоба:

— Хіба це дівчинка. Вона ж берегиня, ***, у таку фіг поцілиш.

Нарешті *** обернувся; на вузькому столику перед НИМ об’ємна, багатоповерхова, страшенно складна гра.

Вишикувалися вартівники, а нач., навпаки, присів. Аж не вірилося, що вся ця зграя ще мить тому палала жадобою вбивства.

— Берегиня, — сказав ТОЙ, Дану оглядаючи. — Берегиня й пастушок, — погляд ЙОГО перейшов на Щека, і хлопець одразу зрозумів, чого це присів начальник варти.

З кишені на грудях ВІН витяг зім’яту пачку цигарок. У глибоких захаращених надрах зали вдарив годинник, лунко і журливо.

— Отже, так, — сказав, рідким димом затягуючися. — Коли вже вони прорвалися, треба дотриматися справедливости… Як тебе звати, Я забув?

— Щек, — ледве вимовив хлопець.

— Знову Щек, — чомусь, відкритому ЙОМУ одному, всміхнувся. — Добре… То чого тобі?

— Волі, — Щек почувся впевненіше. — Я вільна людина… Я назовні хочу. А коли…

Зараз він ладен був клястися будь-чим і будь-чим погрожувати, безглуздо, безнадійно боронячи своє право — промову цю, однак, одразу ж урвали.

— Так, — сказав. — Дуже добре. Можливо, ти не зрозумів, але ніхто тебе не затримує, Щеку. Ді… тобто берегиня з тобою?

Щек мовчав, приголомшений.

— З ним, — утрутився нач. варти. — Фіґ би він утік, коли б не вона!

— Добре, — повернувся до гри й обережно пересунув крихітну пульсуючу фігурку. — Йдіть, заради Бога… Тільки от жити там, Щеку, не можна. Ані їсти, ані дихати, і звідусіль лізе всіляка гидота… Ти ще, можливо, й витримаєш, а берегині, — скоса на Дану поглянув, — берегині там і трьох днів не живуть… Іди, тільки знай — назад під склепіння ніхто тебе не впустить. Іди.

Цигарка в руці ЙОГО губила сірий, пухнастий попіл. Начальник варти зміряв Щека переможним поглядом. Дана зітхнула ледь чутно і щільніше притиснулася до Щекових ребер.

Знову підвів голову Свою. Важку:

— Ну що дивишся? Знаєш, чого вартує мені це склепіння і ті, хто під ним? Кортить волі — вперед. Утікач чортів… Бунтівник. Повстанець, — скривив губи і схилився над грою Своєю.