Розділ без назви (6)

— Не запитуй дурниць. Це знання не для тебе.

— Одного я не розумію…

— Не одного — ти багато чого не розумієш… Підводься… час, час, їдьмо…

Ратенфенґер пішов до машини; Ґай безпорадно мовив йому в спину:

— Але ж коли… Це було зі мною, і коли… термін їхнього покарання минув, закляття знято… то я також мав… з ними? Піти?..

Ратенфенґер зупинився. Озирнувся:

— Ти справді розумієшся на цьому?.. Фольклорист… Не їж мене очима, нічого нового не побачиш. Пішли.

Ґай підвівся.

— Так чи ні?..

Ратенфенґер зітхнув. Промимрив, одверто неохоче:

— Так. За законом — мав.

— Отже…

— Мовчи. Ані слова. Вважай, що один твій добрий знайомий поручився за тебе.

Коли машина виїхала з лісу на второвану Руду, вже сутеніло.

— Не шукали тебе? — поцікавився Ратенфенгер.

Як колись, він сидів поруч з Гаєм, лікоть вистромив у вікно.

— Рано ще… — невпевнено пробурмотів Ґай і ввімкнув фари. До ферми, щонайбільше, година шляху.

— Дивися, місяць сходить… — Ратенфенґер вдоволено мружився на жовто-червоний диск.

— Повня.

— Ти ж фахівець, — підморгнув Ратенфенґер. — Так, місяць у повні…